test

Девочки зонтики

четверг, 7 марта 2013 г.

образ воланда та його свити

образ воланда та його свити

образ воланда та його свити



43. Михайло Опанасович Булгаков (1891—1940) - Світова література і культура - Культорологія

43. Михайло Опанасович Булгаков (1891—1940)



Михайло Опанасович Булгаков – видатний російський письменник-сатирик, автор відомих романів "Белая гвардия", "Жизнь господина де Мольера", містичної меніппеї "Мастер и Маргарита", сатиричних повістей "Собачье сердце", "Роковые яйца". Він автор п'єс, що не сходять з підмостків сцен провідних театрів світу, – "Дни Турбиних", "Зойкина квартира", "Бег". У його численних оповіданнях, фейлетонах, нарисах відбилася драматична епоха російської дійсності 20—30-х років ХХ століття.



Письменницька доля нині всесвітньо визнаного класика літератури ХХ століття складалася драматично: він не побачив надрукованими свої кращі твори, а все опубліковане стало об'єктом жорстокої критики, ідеологічних і політичних обвинувачень. Його творчість пройшла випробування часом і зайняла своє місце в скарбниці світової культури.



Михайло Опанасович Булгаков народився і виріс у Києві, у сім’ї професора Київської духовної академії. Панас Іванович викладав курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала сімох дітей у глибокій повазі до людей і в любові до мистецтва. Михайло Булгаков одержав освіту спочатку в Олександрівській гімназії, а після закінчення – у Київському університеті, де вивчав медицину.


Тут його наздогнав вихор військово-революційних подій. Історична трагедія, свідком якої він став, обпалила його душу непозбутним почуттям провини перед "вічним містом". Київ назавжди залишився духовною батьківщиною письменника, символом трагічних поворотів історії, ключовим образом його творчості.



Початок активної літературної творчості М. Булгакова пов'язаний з Москвою, куди письменник переїхав у 1921 році після закінчення громадянської війни і розгрому "білої гвардії", у лавах якої він знаходився як військовий лікарь. У 20-і роки він пише сатиричні повісті "Дьяволиада" (1923—1924), "Роковые яйца" (1924), "Собаче серце" (1928), де піддає сатиричному осміянню диявольські експерименти над країною, "шариковщину" як масове соціальне явище спроби обігнати "Велику Еволюцію". Тема трагічної долі російської інтелігенції знайшла втілення у своєрідній трилогії Булгакова, до якої увійшли роман "Белая гвардия", п'єси "Дни Турбиних" і "Бег" (1925—1928).



Відкрита ідеологічна позиція, внутрішня воля письменника не могли не викликати реакції з боку влади: його твори не пропускали до друку, сам письменник знаходився під таємним наглядом, зазначав обшуків. Конфлікт "письменник і влада", "особистість і система" стає лейтмотивом його творчості і особливого звучання набуває в підсумковому романі "Мастер и Маргарита".



Історія його створення драматична. Булгаков приступив до роботи над романом у 1929 році, у наступному році спалив його перший варіант. Знову повернувся до твору і продовжував над ним працювати з 1931 по 1938 рік, до самої смерті редагував і допрацьовував його.


Крізь десятиліття забуття роман дійшов до широкого читача лише в 1967 році, завдяки старанням вдови Булгакова Олени Сергіївни.



Жанрова унікальність твору не дозволяє його якось однозначно визначити. "Мастер и Маргарита" — роман сатиричний, філософський, в єршалаїмських сценах — епічний; його визначають як "роман-міф", меніппею. Художній простір роману складається з трьох світів – стародавній єршалаїмський, вічний потойбічний, сучасний московський. "Трьохмірність" роману можна спів­віднести з поглядами великих філософів Г. Сковороди, П. Флоренського, В. Соловйова, які розвивали думку про триєдиність буття.



Роман має складну і разом з тим чітку композицію, таку чіткість додає роману переплетення сюжетних ліній, об'єднаних наскрізною темою — темою вільної особистості в пошуках правди. "Мастер и Маргарита" – це роман у романі. Тут глави про московське життя кінця 20-х років переплітаються з главами роману, написаного Майстром, де переосмислюються біблійні події — суд Понтія Пілата і страта Ієшуа. "Московські" глави сатирично відображають псевдолітературну діяльність "Массоліта", москвичів, яких зіпсувало "квартирне питання", розгул чиновницької бюрократії, атмосферу взаємного стеження. Саме тут розігралася бісівська містерія під проводом Воланда.



Центральною темою роману є тема справжнього і мнимого мистецтва. від улюбленої жінки нове ім'я — Майстер. Всупереч ідеологічній кон'юнктурі, він створює роман про вічні істини – про добро і зло, істину і її зневаження, каяття і прощення. Головним героєм роману є письменник, який за свій талант і працю одержав



Одна з провідних тем роману — тема кохання Майстра і Маргарити. Для Булгакова щире кохання є невіддільним від вірності й самопожертви. Усі ці якості властиві Маргариті: заради порятунку коханого вона перетворюється на відьму, мстить його кривдникам, стає королевою на балі у Воланда, повертає Майстра і спалений рукопис роману, стає охоронницею його спокою в їх "вічному притулку".



Епіграфом до роману взяті слова з "Фауста": "…так кто же ты, наконец? – Я часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо", що визначають філософську спрямованість роману і його зв'язок з геніальною трагедією Гете. Образ Воланда навіяний образом Мефістофеля, який через спокуси і болісні шукання веде головних героїв (Майстра – Фауста, Маргариту — Гретхен) до усвідомлення істини. Воланд у романі Булгакова — вершитель справедливої віддяки, своєрідне дзеркало, у якому все відбивається в щирій сутності. Прощення ж грішників – "не по його відомству".


Милосердя властиве лише Ієшуа.



Світло і Тінь у романі утворюють нерозривний філософський образ, що визначає нерозривність злочину і покарання в художньому світі Булгакова. Так Понтій Пілат, який відступився від істини через страх перед кесарем, прирік себе на вічні муки совісті, перервати які здатне лише прощення Ієшуа.



Система образів відображає триєдність світу булгаківського роману: герої живуть і діють відповідно до власної космологічної структури: земної, потойбічної, міфологічної. І в той же час вони знаходяться у відношенні пародійної відповідності й утворюють типологічні паралелі. Майстер багато в чому близький Ієшуа Га-Ноцрі; він так само, як і його улюблений герой, прагне до істини. Воланд – Понтій Пілат – професор Стравінський представляють у трьох світах образи влади.


У романі біблейська Пасха представлена в "переверненому" за принципом карнавалу вигляді в Москві передоднем Христового Воскресіння на початку 30-х років ХХ ст.



Образи Воланда і його свити – кота Бегемота, Коров’єва на прізвисько Фагот, рудого Азазелло і "нагої відьми" Гелли – дозволяють автору відтворити в яскравих сатиричних картинах дійсність з її убогим, обивательським світом, з'єднати комічне і трагічне, реальність і містику. Особлива булгаківська дійсність, де фантастика вплітається в побутову картину повсякденного життя, а потойбічний світ невіддільний від земного, належить до так званого "магічного реалізму".



У поетиці роману розкрився різнобічний талант М. Булгакова, проявилась вся палітра його художніх прийомів: він щедро використовує фантастику, гротеск, фантасмагорію, сатиру і гумор у сміливому поєднанні з монументальною епічністю, ліризмом оповіді, строгістю реалістичної прози. "Мастер и Маргарита" — вершинне явище художньої культури ХХ століття, підсумкова праця письменника, яка багато в чому визначала шляхи розвитку сучасної прози.



З теорії літератури



Меніппея – термін історичної поетики, що позначає один з "серйозно-сміхових" жанрів античної літератури. Термін був переосмислений і введений у науковий обіг М. Бахтіним, який позначав ним універсальний тип жанрового змісту серйозно-сміхової спрямованості, вияву його амбівалентної природи, що полягає в пошуках філософських морально-етичних істин при панібратському ставленні до дійсності, у висвітленні злободенної проблематики крізь призму сміху; стильовій неоднорідності; авантюрному сюжеті; зміщеному часопросторі та системі образів, що побудована за принципом оксиморона.



Фантасмагорія – художній прийом, який полягає в зображенні нереальних, фантастичних елементів на тлі реальних подій у художньому творі.






Домашній твір образ воланда та його почти в поемі Майстер і Маргарита

Домашній твір образ воланда та його почти в поемі Майстер і Маргарита



У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «Домашній твір образ воланда та його почти в поемі Майстер і Маргарита». або знайти вже готові матеріали, які містять певну інформацію за даним запитом






Образи Воланда і його свити Скачати твори

Образи Воланда і його свити



Твір розміщено в Шкільний твір для 11 класу від Tvir в Воскресенье 24 апреля



Михайло Опанасович Булгаков - видатний російський письменник-сатирик, автор відомих романів «Белая гвардия», «Жизнь господина де Мольера»,  містичної меніппеї «Мастер и Маргарита», сатиричних повістей «Собачье сердце», «Роковые яйца». Він автор п’єс, що не сходять з підмостків сцен провідних театрів світу, - «Дни Турбиних», «Зойкина квартира», «Бег». У його  численних оповіданнях, фейлетонах, нарисах відбилася драматична епоха російської дійсності 20-30-х років ХХ століття.



Письменницька доля нині всесвітньо визнаного класика літератури ХХ століття складалася драматично: він не побачив надрукованими свої кращі твори, а все опубліковане стало об’єктом жорстокої критики, ідеологічних і політичних обвинувачень. Його творчість пройшла випробування часом  і зайняла своє місце в скарбниці світової культури.



Михайло Опанасович Булгаков народився і виріс у Києві, у сім’ї професора Київської духовної академії. Панас Іванович викладав курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала сімох дітей у глибокій повазі до людей і в любові до мистецтва. Михайло Булгаков одержав освіту спочатку в Олександрівській гімназії, а після закінчення - у Київському університеті, де вивчав медицину. Тут його наздогнав вихор військово-революційних подій. Історична трагедія, свідком якої він став, обпалила його душу непозбутним почуттям провини перед «вічним містом».


Київ назавжди залишився духовною батьківщиною письменника, символом трагічних поворотів історії, ключовим образом його творчості.



Початок активної літературної творчості М. Булгакова пов’язаний з Москвою, куди письменник переїхав у 1921 році після закінчення громадянської війни і розгрому «білої гвардії», у лавах якої він знаходився як військовий лікарь. У 20-і роки він пише сатиричні повісті «Дьяволиада» (1923-1924), «Роковые яйца» (1924), «Собаче серце» (1928), де піддає сатиричному осміянню диявольські експерименти над країною, «шариковщину» як масове соціальне явище спроби обігнати «Велику Еволюцію». Тема трагічної долі російської інтелігенції знайшла втілення у своєрідній трилогії Булгакова, до якої увійшли роман «Белая гвардия», п’єси «Дни Турбиних» і «Бег» (1925-1928).



Відкрита ідеологічна позиція, внутрішня воля письменника не могли не викликати реакції з боку влади: його твори не пропускали до друку, сам письменник знаходився під таємним наглядом, зазначав обшуків. Конфлікт «письменник і влада», «особистість і система» стає лейтмотивом його творчості і особливого звучання набуває в підсумковому романі «Мастер и Маргарита».



Історія його створення  драматична. Булгаков приступив до роботи над романом у 1929 році, у наступному році спалив його перший варіант. Знову повернувся до твору і продовжував над ним працювати з 1931 по 1938 рік, до самої смерті редагував і допрацьовував його.


Крізь десятиліття забуття роман дійшов до широкого читача лише в 1967 році, завдяки старанням вдови Булгакова Олени Сергіївни.



Жанрова унікальність твору не дозволяє  його якось однозначно визначити. «Мастер и Маргарита» - роман сатиричний, філософський, в єршалаїмських сценах  - епічний; його визначають як «роман-міф», меніппею. Художній простір роману складається з трьох світів - стародавній єршалаїмський, вічний потойбічний, сучасний московський. «Трьохмірність» роману можна співвіднести з поглядами великих філософів Г. Сковороди, П. Флоренського, В. Соловйова, які розвивали думку про триєдиність буття.



Роман має складну і разом з тим чітку композицію, таку чіткість додає роману переплетення сюжетних ліній, об’єднаних наскрізною темою - темою вільної особистості в пошуках правди. «Мастер и Маргарита» - це роман у романі.  Тут глави про московське життя кінця 20-х років переплітаються з главами роману, написаного Майстром, де  переосмислюються  біблійні  події - суд Понтія Пілата і страта Ієшуа. «Московські» глави сатирично  відображають  псевдолітературну діяльність «Массоліта», москвичів, яких зіпсувало «квартирне питання», розгул чиновницької бюрократії, атмосферу взаємного стеження. Саме тут розігралася бісівська містерія під проводом Воланда.



Центральною темою роману є тема справжнього і мнимого мистецтва. Головним героєм роману є письменник, який за свій талант і працю одержав  від улюбленої жінки нове ім’я - Майстер. Всупереч ідеологічній кон’юнктурі, він створює роман про вічні істини - про добро і зло, істину і її зневаження, каяття і прощення.



Одна з провідних тем роману - тема кохання Майстра і Маргарити. Для Булгакова щире кохання є невіддільним від вірності й самопожертви. Усі ці якості властиві Маргариті: заради порятунку  коханого вона перетворюється на відьму, мстить його кривдникам, стає королевою на балі у Воланда, повертає Майстра і спалений рукопис роману, стає охоронницею його спокою в їх «вічному притулку».



Епіграфом до роману взяті слова з «Фауста»: «…так кто же ты, наконец? - Я часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо», що визначають філософську спрямованість роману і його зв’язок з геніальною трагедією Гете. Образ Воланда навіяний образом Мефістофеля, який через спокуси і болісні шукання веде головних героїв (Майстра - Фауста, Маргариту - Гретхен) до усвідомлення істини. Воланд у романі Булгакова - вершитель справедливої віддяки, своєрідне дзеркало, у якому все відбивається в щирій сутності. Прощення ж грішників - «не по його відомству».


Милосердя властиве лише Ієшуа.



Світло і Тінь у романі утворюють нерозривний філософський образ, що визначає нерозривність злочину і покарання в художньому світі Булгакова. Так Понтій Пілат, який відступився від істини через страх перед кесарем, прирік себе на вічні муки совісті, перервати які  здатне лише прощення Ієшуа.



Система образів відображає триєдність світу булгаківського роману: герої живуть і діють відповідно до власної космологічної структури: земної, потойбічної, міфологічної. І в той же час вони знаходяться у відношенні пародійної відповідності й утворюють типологічні паралелі. Майстер багато в чому  близький Ієшуа Га-Ноцрі; він так само, як і його улюблений герой, прагне до істини. Воланд - Понтій Пілат - професор Стравінський представляють у трьох світах образи влади.


У романі біблейська Пасха представлена в «переверненому» за принципом карнавалу вигляді в Москві передоднем Христового Воскресіння на початку 30-х років ХХ ст.



Образи Воланда і його свити - кота Бегемота, Коров’єва на прізвисько Фагот, рудого Азазелло і «нагої відьми» Гелли - дозволяють автору відтворити в яскравих сатиричних картинах дійсність з її убогим, обивательським світом, з’єднати комічне і трагічне, реальність і містику. Особлива булгаківська дійсність, де фантастика вплітається в побутову картину повсякденного життя, а  потойбічний світ невіддільний від земного, належить до так званого «магічного реалізму».



У поетиці роману розкрився різнобічний талант М. Булгакова, проявилась  вся палітра його художніх прийомів: він щедро використовує фантастику, гротеск, фантасмагорію, сатиру і гумор у сміливому поєднанні з монументальною епічністю, ліризмом оповіді, строгістю реалістичної прози. «Мастер и Маргарита» - вершинне явище художньої культури ХХ століття, підсумкова праця письменника, яка багато в чому визначала шляхи розвитку сучасної прози.



З теорії літератури



Меніппея - термін історичної поетики, що позначає один з «серйозно-сміхових» жанрів античної літератури. Термін був переосмислений і введений у науковий обіг М. Бахтіним, який позначав ним універсальний тип жанрового змісту серйозно-сміхової спрямованості, вияву його амбівалентної природи, що полягає в пошуках філософських морально-етичних істин при панібратському ставленні до дійсності, у висвітленні злободенної проблематики крізь призму сміху; стильовій неоднорідності; авантюрному сюжеті; зміщеному часопросторі та системі образів, що побудована за принципом оксиморона.



Фантасмагорія - художній прийом, який полягає в зображенні нереальних, фантастичних елементів на тлі реальних подій у художньому творі.



Рекомендую також наступні твори:






Образи Воланда та його почту. Повні уроки — Гипермаркет знаний

Материал из Гипермаркет знаний



Тема: Образи Воланда та його почту.



Мета: Розглянути ідейно - художній образ використаний Булгаковим для опису сил зла. Визначити роль і значення «Темних сил» закладених Булгаковим в романі «Майстер і Маргарита».



Роман Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита». за життя автора не був завершений і не публікувався. Вперше він був опублікований лише в 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова, і те в скороченому журнальному варіанті.



Коментатори роману «Майстер і Маргарита» досі звертають увагу на літературне змалювання фігури Воланда; турбували тінь творця «Фауста», допитували середньовічних демонологiв. Зв'язок художнього творіння з епохою складний, химерний, неоднолінійний, і, можливо, варто нагадати ще про одне реальне джерело для формування могутнього і похмуро-веселого образу Воланда.



Воланд спостерігає булгаківську Москву як дослідник, що ставить науковий досвід, немов він і насправді посланий у відрядження від небесної канцелярії. На початку книги, обдурюючи Берліоза, він стверджує, що прибув до Москви для вивчення рукописів Герберта Аврілакського, - йому відведена роль ученого, експериментатора, мага.Повноваження його великі: він володіє привілеєм караючого діяння, що ніяк не з руки вищому споглядальному добру.



До послуг такого Воланда легко вдатися і Маргариті, що зневірилася в справедливості. «Звичайно, коли люди абсолютно пограбовані, як ми з тобою - ділиться вона з Майстром, - вони шукають порятунку в потойбічної сили». Булгаківська Маргарита в дзеркально-перевернутому вигляді варіює історію Фауста. Фауст продавав душу дияволові ради пристрасті до пізнання і зрадив любов Маргарити.


У романі Маргарита готова на операцію з Воландом і стає відьмою ради любові і вірності Майстрові.



Нечиста сила чинить в Москві, з волі Булгакова . немало різних неподобств. У Воланда недаремно дкже буйна свита. У ній зібрані фахівці різних профілів: майстер пустотливих витівок і розіграшів - кіт Бегемот, красномовний Коров’ев, що володіє всім говором і жаргонами, - від напівблатного до великосвітського, похмурий Азазелло, надзвичайно винахідливий в сенсі вибивання різного роду грішників з квартири № 50, з Москви, навіть з цього на той світ. І то чергуючись, то виступаючи удвох або утрьох, вони створюють ситуації, часом і моторошні, як у випадку з Римським, але частіше комічні, не дивлячись на руйнівні наслідки їх дій.



Кіт-перевертень і улюблений блазень сатани, мабуть, найзабавніший у свиті Воланда, набільш запам'ятовується.



Відомості про Бегемота автор «Майстра і Маргарити» почерпнув з книги М.А. Орлова «Історія стосунків людини з дияволом» (1904г.), виписки з якої збереглися в булгаківському архіві. Там, зокрема, описувалася справа французької ігумені, що жила в XVII ст і одержимої сім'ю дияволами, причому п'ятий біс був Бегемот.


Цей біс зображався у вигляді чудовиська із слоновою головою, з хоботом та іклами.



шаховий поєдинок його з Воландом, змагання зі стрілянини з Азазелло - все це чисто гумористичні сценки, дуже смішні і навіть в якійсь мірі що знімають гостроту тих життєвих, етичних і філософських проблем, які роман ставить перед читачем.



У цих персонажів роману, виявляється, існує своя історія не пов'язана з біблейською історією. Так фіолетовий лицар, як з'ясовується, розплачується за якийсь жарт, що виявився невдалим. Кіт Бегемот був особистим пажем фіолетового лицаря. І лише перетворення ще однієї слуги Воланда не відбувається: зміни, події, з Азазелло не перетворили його на людину, як інших супутників Воланда - в прощальному польоті над Москвою ми бачимо холодного і безпристрасного демона смерті.



Ім'я Азазелло утворене Булгаковим від старозавітного імені Азазел.



Так звуть негативного героя старозавітної книги Єноха, занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси. Ймовірно, Булгакова залучило поєднання в одному персонажі здатності до зваблювання і до вбивства.



Гелла є членом свити Воланда, жінкою-вампіром:



«Служницю мою Геллу рекомендую. Розторопна, тямуща і немає такої послуги, яку вона не зуміла б надати». Ім'я «Гелла» Булгаков почерпнув із статті «Чаклунство» Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, де наголошувалося, що на Лесбосі цим ім'ям називали передчасно загиблих дівчат, після смерті тих, що стали вампірами.



Цікаве спостереження робить один з дослідників: ««І нарешті Воланд летів у своєму справжньому вигляді» Якому? Про це не сказано ні слова». Нетрадиційність образів нечистої сили ще і в тому, що «зазвичай нечиста сила в романі Булгакова зовсім не схильна займатися тим, що за традицією вона буває зайнята -- спокусою і спокусою людей.


Навпаки, зграя Воланда захищає доброчесність, чистоту вдач. Насправді, чим по перевазі зайняті він і його прибічники в Москві, з якою метою автор пустив їх на чотири дні гуляти і бешкетувати в столиці?». Насправді, сили пекла грають в «Майстрові і Маргариті» декілька незвичайну для них роль.



Так або інакше, але все безперечніше виступає думка: нахаби з компанії Воланда грають лише ролі, які ми самі для них написали? Є таке порівняльне положення:



где помрачнее -- там уже бегает глумливый и хихикающий «клетча-тый» с клыкастым напарником, а где совсем тяжко -- сгущается черный Воланд, уставя в эту точку пустой глаз.



Список використаних джерел:



1. Урок на тему. Воланд – незвичний образ зла в романі.


Кірілюк Н. М. учителя всітової літератури, сш №21, м Вінниця.



2. Урок на тему. Містика і реальність в романі М. Булгакова Майстер і Маргарита. Кручик О. М. учителя зарубіжної літератури, сш №1, м Маріуполь.



3. Галінськая І. Л. Загадки відомих книг - М. Наука, 2006



4. Грознова Н. А. Творчество Михайла Булгакова: Дослідження. Матеріали. Бібліографія - Л. Наука, 2001



5. Соколов Б. В. Булгаковська енциклопедія - М. Міф, 2007



6. Соколов Б. В. Три життя Михайла Булгакова - М. Елліслак,2007



Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.



Над уроком працювали






Роман "Майстер і Маргарита" - заповітна книга М. А. Булгакова » Українські реферати

Роман "Майстер і Маргарита" - заповітна книга М. А. Булгакова План



I Введення



II Зв'язок роману Булгакова з трагедією Гете



III Історія створення роману



IV Тимчасова та просторово-смислова структура роману



V Дияволіада на сторінках роману



1. Воланд і його свита Образ "князя тьми" Образ Коров'єва Азазелло Кот бегемот Гелла



2. Сенс появи Воланда у Москві



3. Бал у сатани



VI Історія майстра і Маргарити



VII Роман в романі



VIII Висновок



Список пользуемой літератури Введення



Слова відлітають, написане залишається.



Латинська прислів'я.



Михайло Опанасович Булгаков - письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома що читає світові тільки через чверть століття після його смерті.



образ воланда та його свити

Він увійшов в російську і світову літературу, перш за все як автор роману "Майстер і Маргарита", який багато хто літературознавці і вдумливі читачі вважають кращим романом ХХ століття. Це його останній роман, який і приніс автору світову славу.



У його творчості, і особливо в романі "Майстер і Маргарита", чітко простежується інтерес письменника до історії християнства, питань демонології, різних міфів минулого і сьогодення.



Здавалося б, світова історія знає, на жаль, чимало прикладів, коли слава художників сильно запізнюється і приходить після їх смерті. Але незвичність цієї долі - в положенні цього письменника в тому суспільстві, в якому він жив і писав, - у нашій батьківщині. У 1930-ті - 40-ті - 50-ті роки склалася поступово така офіційна схема цього суспільства, в якому як би не було залишено місця художнику, не визнаної за життя: передбачалося, що всі сповна отримують свою міру визнання.


Поява в 1963-1967 роках кількох великих і досі невідомих творів Булгакова, який досі був відомий в Росії і Європі головним чином як автор відомого в другій половині 1920-х років п'єс "Дні Турбіних" і "Зойкіна квартира", перемістив його ім'я в ряд кращих російських письменників.



У важкі тридцяті роки письменник, приречений на творче самотність, на смертельну хворобу, наближення якої для нього, лікаря за освітою, не було секретом, створював свою "поему" - сповідь, заповіт, документ епохи.



Роман "Майстер і Маргарита" насунувся на все, що писав Булгаков, як тінь гори на заході насувається на землю. У тіні все меркне, розпливалася, губилася сама земля ніби робиться продовженням гори, її п'єдесталом. А гора здається ще вище, ще величний. Час зіграло з нами жарт. Пожартував над нами і сам автор.


Він, звичайно, не хотів цього. Але він писав веселий роман. Хоча веселощі в ньому змішується із сумом.


Від деяких сторінок навіть сохне серце. І все-таки Булгаков, сміючись, розлучався зі своїм минулим.



І, може бути з життям.



Як не страшна ця аналогія, але роман Булгакова і смерть Булгакова стоять поруч. "Майстер і Маргарита" - передсмертний роман. Але це і роман про смерть. Сторінки його дописувалися що слабшає рукою. І заплачено за нього було не годинами натхнення, а життям автора.



Роман "Майстер і Маргарита" вимагає від читача виходу за межі повсякденних життєвих уявлень і відомостей. Інакше частина художніх смислів роману залишається невидимою, а деякі його сторінки можуть здатися не більш ніж породженням багатої фантазії автора.



Є підстави назвати побутовим романом, добре, що в ньому широко розгорнута картина московського побуту тридцятих років. Але не менше підстав вважати його фантастичним. І філософським. І любовно-ліричним. І, само собою зрозуміло, - сатиричним.



Як все це поєднати в одному творі? А бог знає як. Але поєднати. І настільки тісно переплелися, що не розірвеш.


Тому й читається роман захлинаючись, особливо коли входиш в нього довірливо і віддається не волю авторської особистості і фантазії, не пригальмовуючи себе скептичними питаннями. У цьому випадку і враження він залишає невимовне: якимось новим, небаченим світлом висвітлює навколишнє життя і як би піднімає над нею, відкриваючи раптом нові горизонти в поданні про свободу, любов, про смерть і про безсмертя, про силу і про безсилля, про реальному і не реальному. Зв'язок роману Булгакова з трагедією Гете



Вже в самій назві роману ім'я "Маргарита" має нагадати про трагедію И. - В. Гете "Фауст" і про її героїв - доктора Фауста і його коханої Маргариті. Епіграф з трагедії зміцнює цей зв'язок. Протягом перших дванадцяти глав назву роману залишається, однак, для читача загадковим - ні Майстра, ні Маргарити на цих сторінках немає. Нарешті, назва 13-го розділу - "Явище героя" - насторожує увагу: очікується вихід на сцену героя роману. І перш ніж герой назве себе: "Я - майстер", він сам згадає оперу "Фауст", зв'язавши вигляд Воланда з оперним Мефістофелем.


Крім того, Майстер - автор роману про Пилата. Це також зближує його з героєм трагедії, який у Гете перекладає на німецьку мову Новий Завіт, прагнучи, як і Майстер, дати власне тлумачення описуваного в ньому.



Помітні і ледь видимі нитки, що зв'язують роман з "Фаустом", протягнуті далі на різних сторінках. Так, не випадково у Воланда тростина - "з чорним набалдашником у вигляді голови пуделя", а у сцені балу у Сатани Коров'єв вішає на груди Маргарити "важке в овальної рамі зображення пуделя на важкій ланцюга": у вигляді пуделя проникає Мефістофель у будинок Фауста. Політ Маргарити, бал у сатани теж знаходяться в прямому зв'язку зі сценами трагедії та однойменної опери Ш. Гуно "Фауст". Боязнь Майстри погубити Маргариту теж повинна нагадати про доктора Фауста, який боїться погубити свою Маргариту - Гретхен і врешті-решт губить її; Азазелло, що виконує волю Воланда, тягне за собою в "останній політ" і Майстра, і його подругу, тоді як Мефістофель захоплює одного Фауста, а Гретхен залишається чекати страти. Автор роману наполегливо підкреслює, що він розповідає історію нових Фауста і Маргарити.


Зауважимо, що в зроблених восени 1933 начерках ранньої редакції роману герої його так і іменувалися, а одна з намічуваних голів було, позначена як "Ніч Фауста і Маргарити".



Зрозуміло, що цей зв'язок з одним із найавторитетніших пам'ятників світової культури поглиблює простір роману, допомагаючи читачеві розрізняти за зображуваної в "московських розділах" штовханиною повсякденного і перехідного побуту не скасовує нею, найважливіші, вічні, заново поставлені "фаустівська" питання буття. Суперечка між Мефістофелем і Фаустом про те, хто ж керує життям людини, про сенс цього життя, про межі людського розуму і про пошуки істини продовжений в романі Булгакова, починаючи розмовою Воланда з Берліозом і закінчуючи роздільною здатністю долі Майстра і Маргарити. Історія створення роману



Коли Булгаков почав писати роман, названий пізніше "Майстер і Маргарита", який приніс письменникові всесвітню славу і безсмертя? На збережених титульних сторінках різних варіантів і редакцій він датував початку роботи то 1928 то 1929 г.



Швидше за все, задум роману склався в 1928 р. а безпосередня робота над текстом відноситься до початку 1929. Ця, перша з дійшли до нас майбутнього редакцій роману "Майстер і Маргарита", судячи зі спогадів сучасників, була доведена до стадії машинопису, хоча зараз, мабуть, вже неможливо встановити, чи був тоді роман завершено фабульний. Рукопис першої редакції, як видно, з частиною чернеток і підготовчих матеріалів, була знищена Булгаковим у березні 1930 р. Про це він повідомляв у листі уряду 28 березня 1930 ( "І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку роману про диявола ") і в листі В. Вересаева 2 серпня 1933 (" У мене ж вселився біс. Уже в Ленінграді і тепер тут, задихаючись в моїх кімнатах, я став мазати сторінку за сторінкою заново той свій знищений три роки тому роман.


Навіщо. Не знаю .").



Текст першої редакції значно відрізнявся від опублікованій остаточної редакції роману. Тут ершалаімскіе сцени були викладені цілком у одному розділу у вигляді розповіді Воланда літераторам на Патріарших, причому розповідь сатани, особливо в ранньому варіанті, передавав інтонацію живої розмовної мови. Стиль і мова ершалаімскіх сцен ще не відрізнявся від стилю і мови московських сцен, і там і тут більш помітну роль відігравав сатиричний початок з елементами гумору. Все це ріднило новий роман з московськими повістями, написаними Булгаковим в середині 20-х років - "дияволіада", "Фатальні яйцями" і "Собаче серце".


Роман, у першій редакції мав назви "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Сон", "Гастроль", судячи зі збережених у фрагментах чернеток, дійсно являв собою розгорнуту дияволіада, де дія концентрувалася навколо московських пригод Воланда і його свити.



На питання, чи фігурували у тексті першої редакції герої, відомі нам під іменами Майстра і Маргарити, дати однозначну відповідь, мабуть, неможливо.



Як згадує Л.Е.Белозерская-Булгакова, "такі герої в знищеної рукописи були присутні, причому образ героїні ввести в роман порадила письменникові саме вона, щоб" зрівноважити "різке переважання чоловіків серед основних персонажів. М. О. Чудакова висловила припущення, що роль, аналогічну ролі Майстра, в першій редакції міг грати вчений-енциклопедист Феся, якому була присвячена спеціальна глава. Перевірити достовірність цієї гіпотези зараз також практично неможливо.



У 1931 р. Булгаков знову звернувся до роману, тепер названому "Консультант з копитом". Робота над другою редакцією проходила аж до 6 липня 1936 р. коли була завершена остання, 37-а, глава другої редакції. Булгаков ще не зупинився на якомусь одному назву для свого твору.


В якості варіантів він в процесі роботи випробував "Великий канцлер", "Сатана", "От і я", "Капелюх із пером", "Чорний богослов", "Він з'явився", "Підкова іноземця", "Пришестя". Крім того, письменник вписав підзаголовок: "Фантастичний роман", намагаючись більш точно вказати жанр твору.



У другій редакції текст роману був вже досить близький до опублікованого. Вже в нарисі 1931 р. у роман увійшла Маргарита разом зі своїм безіменним супутником, що має назву надалі Фаустом (це ім'я зустрічається лише в начерках планів) і поетом, а так само, як і в остаточному тексті, Майстром. Хоча Воланд тут займав домінуюче положення в дії і композиції роману, роль Маргарити та її коханого була значною.



У жовтні 1934 р. друга редакція начорно була завершена. Майстер грав у романі все більш помітну роль, зокрема він замінив Воланда у сцені біля ліжка Івана в психіатричній лікарні. 6 липня 1936 була записана остання, заключна, глава другої редакції, 37-а по загальному рахунку - "Останній політ".



У 1937 р. була розпочата остання, третя редакція роману, спочатку названа "Князь тьми", але незабаром отримала остаточна назва - "Майстер і Маргарита". Кількість голів в цій редакції спочатку сягало тридцяти, а в процесі роботи зросла, за рахунок дроблення окремих розділів, до тридцяти двох. Епілог був написаний Булгаковим 14 травня 1939 і залишився незмінним до закінчення роботи над романом, перерваної смертю письменника 10 березня 1940 Останні зміни "Майстра і Маргарити" вносив вже будучи смертельно хворим (загострення хвороби - спадковий нефросклероз, що завершився трагічним результатом).


Судячи по записи в щоденнику Е. С. Булгакової, останній раз письменник працював над текстом 13 лютого 1940 Смерть перешкодила Булгакову довести правку до кінця - вона обірвана на словах Маргарити: "То це, виходить, літератори за труною йдуть?" В чолі 19 "Маргарита", що відкриває другу частину роману. Художньо "Майстер і Маргарита" - річ творчо завершена, лише в заключних розділах письменник не встиг "навести глянець", залишив деякі дрібні невідповідності на зразок того, що в главі 13 стверджується, що майстер гладко поголений, а в главі 24 він постає перед нами з бородою.



В "Майстра і Маргарити" видна рука драматурга - автора багатьох п'єс та кіносценаріїв. Багато епізоди - в першу чергу ершалаімскіе - побудовані за законами театральної сцени, не випадково роман інсценувався багато разів у всьому світі. "Майстер і Маргарита" - це і своєрідний гігантський кіносценарій, де кадри величної юдеї змінюються суєтою московського світу, щоб у свою чергу поступитися місцем містично-урочистій кульмінації - балу у сатани. Письменник кінематографічно чергує загальні й великі плани. І читач сприймає всі образи булгаковського роману як об'ємні, просторові, надзвичайно рельєфні.



"Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова - твір, раздвінувшее кордони жанру роману, де автору, мабуть, вперше вдалося досягти органічної сполуки історико-епічного, філософського і сатиричного начал. За глибиною філософського змісту і рівня художньої майстерності "Майстер і Маргарита" по праву стоїть в одному ряду з "Дон Кіхотом" Сервантеса, гетевський "Фаустом", толстовської "Війною і миром" та іншими вічними супутниками людства в його пошуках істини і свободи.



Тимчасова та просторово-смислова структура роману



При першому знайомстві з "Майстром і Маргаритою" складається враження, що час дії основної, московської, частини роману не можна визначити точно.



У свідомості переважної більшості читачів зміцнилася думка, що Булгаков приурочив події, зображені в романі, до якогось невизначеного часу.



Подібна думка, як виявилося, досить точно відображає авторський задум на окремих етапах роботи над текстом. Усі події, що відбувалися в Москві, були приурочені до певних днях червня. Так, візит буфетника Вар'єте до Воланду припадав, наприклад, на 12 червня.


Хоча дію і було перенесено в майбутнє, сам Булгаков наголошував у тексті всю умовність такого перенесення. Як відзначає Л. М. Яновська, в цій редакції "дія явно зрушено до епохи непу, а стиль і прикмети часу набагато ближче до булгаковським фейлетону першої половини 20-х років.



У більш пізньої редакції 1931 події роману починаються в суботу, 14 червня 1945 Тут прикмети непу збережені, як і в остаточній редакції роману, але їх вже істотно менше, ніж у редакції 1929 р. У всіх зазначених випадках події. пов'язані з візитом Воланда до Москви, відбуваються в одному і тому ж місяці - червні, хоча рік постійно змінюється і все далі відсувається в майбутнє. Чому ж письменник обрав саме цей місяць? Можливо, одна їх мотивів тут - літня спека.


Згадаймо, що надзвичайний спека - провісник появи нечистої сили.



У редакції 1929 р. дію ершалаімскіх сцен також розгортається в червні. Тим часом Булгакову, синові професора Київської духовної академії, було добре відомо, що Нісан староєврейського календаря, на який, згідно з свідченнями Євангелій, припадають події, пов'язані з арештом і стратою Ісуса Христа, відповідають у різні роки різними весняним місяцях християнського календаря - березня або квітня. але ніколи не відповідають червня. Точно так само і час дії московських сцен, в яких легко простежується паралель Страсного тижня, у ранніх редакціях свідомо віддалене хронологічно від православної Страсного тижня та Великодня, які в XX столітті ніяк не можуть доводитися на червневі дні навіть за григоріанським календарем. Таким чином, Булгаков підкреслював невідповідність подій свого роману з євангельськими традиціями. З іншого боку, факт, що московські та ершалаімскіе сцени відбувалися, як підкреслено Булгаковим, в одному й тому ж місяці, повинен був звернути увагу читача на їх глибоку внутрішню зв'язок.


У редакції 1929 р. ця зв'язок встановлювалася і словами Ісуса про те, що "тисячу дев'ятсот років мине, перш ніж з'ясується, наскільки вони набрехали, записуючи за мною".



У редакції 1933 р. в розмітці і збережених фрагментах глав дію було віднесено до червневих днів. Однак у назвах наступних глав розмітки червнева датування, вже перенаправлено на травневу. Очевидно, наприкінці 1933 або на початку 1934 р. було закреслено назву "Ніч Фауста і Маргарити (з 27.IV на 25.VI)", але зате з'явився заголовок глави "Заручини (ніч 24-25.V)".


Хронологія подій вже з самих перших розділів виявляється ще більше зрушені до початку травня. Зустріч Воланда з літераторами на Патріарших відбувається в середу, 8 травня, а Майстер був Івану в ніч з 9 на 10 червня, як і в остаточному тексті.



Останній раз начерк хронології подій роману Булгаков зробив в 1938 р. Тут до травня. ріурочени і перша зустріч Майстри з Маргаритою, і основні події московських сцен роману. Вказівка на те, що Майстер пробув у клініці Стравінського по квітень включно, ясно свідчить, що розповідь героя Бездомному про своє життя, так само як і інші епізоди московської частини роману, відбуваються на самому початку травня. До травня ж з проміжком в рік віднесені першу зустріч Майстра і Маргарити, та їх остання зустріч в земному житті. перед переходом в надмірность.


Тут ми вже не знайдемо прямого позначення часу дії московських сцен. Єдине вказівка - зауваження про дивацтва "цього дивного травневого вечора", коли Бездомний і Берліоз зустрілися на Патріарших з Воландом. Таким чином, всі події московських сцен укладаються в чотири дні тижня, причому в ті ж дні відбуваються і події в стародавньому Ершалаима, віддаленому від Москви у просторі та часі.



Є й одне цікаве метереологіческое відповідність, що підтверджує внутрішню хронологію "Майстра і Маргарити". Судячи з повідомлень преси, 1 травня 1929 року в Москві спостерігалося різке потепління, незвичайне для цієї пори року, в результаті чого температура за один день піднялася від нуля до тридцяти градусів. У наступні дні спостерігалося настільки ж різке похолодання, що завершилося дощами та грозами.


У булгаковському романі вечір 1 травня виявляється надзвичайно спекотним, а напередодні останнього польоту, як колись над Ершалаима, над Москвою проноситься найсильніша гроза зі зливою.



Є підстави вважати, що Булгаков особливо уважно знайомився з повідомленнями газет, що вийшли під час Страсного тижня 1929



Прихована датування міститься і у вказівці віку Майстра - найбільш автобіографічного з усіх героїв роману. Майстер - це "людина приблизно років тридцяти восьми". Стільки ж років самому Булгакову виповнилося 15 травня 1929 1929 рік - це і час початку роботи Булгакова над "Майстром і Маргаритою".


Проміжок часу, що розділяє московські та ершалаімскіе сцени, в ранній редакції був названий точно: 1900 років. В останній редакції цей проміжок названий не настільки точно: у фіналі Воланд каже, що Понтій Пилат несе своє покарання вже "близько двох тисяч років". Однак, якщо дія розгортається відповідно в 29 і 1929 ершалаімскіе і московські сцени і в остаточному тексті твору розділяє рівно 1900 років.



Таким чином, кожному з трьох основних просторових світів булгаковського роману - відповідає і своя шкала часу. У ершалаімском світі основна дія розгортається протягом одного дня зі спогадами про що передували події та прогнозами майбутніх, які ми спостерігаємо лише в заключному розділі роману. Ще більш сконцентровано час у потойбічному світі, де воно фактично зупинилося, злилося в єдиному миті, що символізує годинами що триває опівночі на балу в сатани.


Тільки в московському світі, де дія охоплює чотири дні, час більш розмито і тече порівняно плавно, підкоряючись волі оповідача. Дияволіада на сторінках роману



демонологічних - це те, чого не може осягнути ні розум, ні розум.   Моїй натурі воно чуже, але я йому підвладний.



Й. В. Гете Воланд і його свита



потойбічні сили в романі грають роль своєрідного сполучної ланки між древнім і сучасним світом.   Образ "князя тьми"



Воланд, персонаж роману "Майстер і Маргарита", який очолює світ потойбічних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла і володар тіней". Він на самому початку роману вводить євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Пилатом.


Саме Воланд визначає весь хід дії московських сцен, в яких він зі своїм почтом виявляється в обличчі сучасників. Нечиста сила в "Майстра і Маргарити" не без гумору оголює перед нами людські пороки. Тут і чорт Коров'єв - спився регент-гультяїв. Тут і кіт Бегемот, надзвичайно схожий на людину і часом сам звертається в людину, надзвичайно схожого на кота. Тут і хуліган Азазелло з потворним іклів.


Але Воланда авторська іронія не стосується жодного разу. Навіть у вельми затрапезному вигляді, в якому він з'являється на балу, сатана не викликає усмішки. Воланд уособлює вічність.


Він - те вічно існуюче зло, яке необхідне для існування добра.



Зображення диявола російської світовій літературі має багатовікову традицію. Не випадково, тому в образі Воланда органічно сплавлено матеріал безлічі літературних джерел. Саме ім'я взято Булгаковим з "Фауста" Гете і є одним з імен диявола в німецькій мові.



Слово "Воланд" близько стоїть до більш раннього "Фаланд", що означає "брехун", "лукавий" і вживається на позначення чорта вже в Середньовіччі.



З "Фауста" ж узятий в булгаковському перекладі і епіграф до роману, який формулює важливий для письменника принцип взаємозалежності добра і зла. Це слова Мефістофеля: "Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо". Зв'язок образу Воланда з безсмертним твором Гете очевидна.



У 1971 р. Г. Чернікова вперше звернула увагу на симфонії А. Бєлого як на джерело "Майстра і Маргарити". Значний слід в булгаковському творі залишив пізніший роман Білого "Московський дивак". Ця книга була подарована автором Булгакову 20 вересня 1926 Образи "Московського дивака" відбилися в романі, розпочатий Булгаковим три роки потому і відомому тепер під назвою "Майстер і Маргарита".



Автор "Майстра і Маргарити" запозичує у Білого окремі риси характеру деяких персонажів. В остаточній редакції ж "Майстра і Маргарити" риси героїв "Московського дивака", очищені від натуралістичних надмірностей, виявилися притаманні Азазелло і Коров'єва.



Безумовно, глибоке знайомства Булгакова з "Московським диваком" дозволяє припустити, що і в образі Воланда відбилися риси одного з героїв "Московського дивака" - Едуарда Едуардовича фон Мандра.



Подібність в багатьох портретних та інші характеристики Воланда і Мандро пояснюється не тільки тим фактом, що "Московський дивак" послужив одним із джерел булгаковського роману. Багато що тут виникає з загальною для обох письменників європейської культурної традиції зображення "князя тьми".



В цілому ж різниця між образами Мандра і Воланда полягає в тому, що Білий лише надає своєму цілком реалістичного персонажа деякий зовнішню схожість з дияволом, тоді як Булгаков поміщає в Москву справжнього сатану, який у своєму людському обличчі з'являється - "іноземним фахівцем" - професором чорної магії Воландом. У Булгакова фігура Воланда сама по собі не несе будь-якої спеціальної навантаження. Сатана в "Майстра і Маргарити" виявляється якоїсь "надморальной", вищою силою, яка допомагає виявити справжні моральні якості зіштовхуються з нею людей.



Воланд міцно пов'язаний зі світовою демонологічний традицією. У цьому образі знайшли відображення літературні портрети тих історичних особистостей, яких поголоска безпосередньо пов'язувала з силами пекла.



Булгаковський Воланд здатен передбачати майбутнє і пам'ятає події тисячолітнього минулого. Він критикує бездумний оптимізм Берліоза, що здолав енциклопедичний словник, і тому вважає себе "освіченим": "Дозвольте ж вас запитати, як же може управляти людина, якщо вона не лише позбавлений можливості скласти який-небудь план хоча б на сміховинно короткий термін, ну, років, скажімо, в тисячу, але не може ручатися навіть за свій власний завтрашній день? "Легко помітити, що в мові Воланда переважає скептицизм. Диявол намагається пояснити своєму співрозмовникові, що в кожен момент свого життя ні людина, ні суспільство в цілому не можуть передбачити всіх наслідків подій, що відбуваються, передбачити свій шлях у майбутньому.



Але прихильник всеосяжного детермінізму Берліоз не прислухався до доводів Воланда. Не залишаючи в житті місця явищам непередбачуваним, випадковим, голова МАССОЛІТа по суті недалеко пішов від теорії божественного приречення. За прихильність готовим схемами слід покарання, і Берліоз гине під колесами казна-звідки взявся трамвая.


Булгаков тут повстає проти так довго панував у нашому суспільстві прагнення детермінувати все і вся, часто породжує тільки хаос.



Воланд сперечається зі своїми опонентами з позиції вічності. Саме з висоти вічних істин представник потойбічних сил у "Майстра і Маргарити" розкриває всю нікчемність прагнень московського літератора, який прагне лише сьогохвилинних добром, а що живе турботами лише самого найближчого майбутнього на кшталт вчорашнього засідання правління або планованої поїздки на відпочинок до Кисловодська.



Передбачення Воландом Берліозу загибелі зроблено в повній відповідності до канонів астрології. Відомості про цю псевдонауки - неодмінний атрибут чорної магії Булгаков почерпнув зі статті в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона. Ось так сатана говорить про долю Берліоза: "Він зміряв Берліоза поглядом, так ніби збирався пошити йому костюм, крізь зуби пробурмотів щось на зразок:" Раз, два. Меркурій в другому домі.


Місяць пішла. нещастя. вечір - сім. "-- і голосно і радісно заявив: - Вам відріжуть голову! "Згідно з принципами астрології дванадцять будинків - це дванадцять частин екліптики. Розташування тих чи інших світил в кожному з будинків відображає різні події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз ввів торгівлю в святий храм літератури, і за це покараний долею. Нещастя в шостому будинку показує, що голова МАССОЛІТа зазнав невдачі у шлюбі.


Дійсно, надалі ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з балетмейстером. Сьомий же будинок - будинок смерті. Перейшло туди світило, з яким пов'язана доля голови МАССОЛІТа, говорить про те, що цього вечора невдачливому літератору судилося загинути



У редакції 1929 р. в образі Воланда були присутні знижують риси: Воланд сміявся, казав "з шахрайський посмішкою", вживав просторічні вирази. Так, Бездомного він обізвав "брехун свинячий". Офіціанта Вар'єте застав Воланда та його почет після "чорної меси", і диявол удавано скаржився: "Ах, сволота - народ в Москві!" І плаксиво на колінах благав: "Не погубите сироту", знущаючись над скупердяєм-буфетник.


Проте надалі філософський задум грунтовно потіснив сатиричні і гумористичні моменти оповіді, і Булгакову знадобився інший Воланд, "величний і величний", близьке літературної традиції Гете, Лермонтова і Байрона, яким ми і знаходимо Воланда в остаточному тексті роману.



В "Майстра і Маргарити" дія починається на заході такого ж спекотного дня, перед настанням надприродних подій Берліоза охоплює "ловлення невимовну" - неусвідомлене ще передчуття швидкої загибелі. "Таємничі нитки" його життя, коротко окреслені в загадковому прогнозі сатани, ось-ось мають обірватися. Голова МАССОЛІТа приречений на смерть, оскільки самовпевнено думав, що його знання дозволяють йому не тільки заперечувати існування і бога і диявола, а й взагалі моральні устої життя та літератури.



У ході дискусії з Воландом Берліоз відкидає всі існуючі докази буття Божого, яких, як стверджує іноземний професор, "як відомо, існує рівно п'ять". Голова МАССОЛІТа вважає, що "жодна з цих доказів нічого не стоїть, і людство давно здало їх до архіву. Адже погодьтеся, що в області розуму ніякого докази існування Бога бути не може ". Воланд у відповідь вказує, що це - повторення думки Канта, який "начисто руйнував всі п'ять доказів, а потім, ніби в насмішку над самим собою, спорудив власне шосте доказ!" Образ Коров'єва



До традицій літературної містики XIX століття сходить, цілком ймовірно, і одне з імен першого помічника Воланда - Коров'єв. Це прізвище, швидше за все за зразком прізвища одного з персонажів повісті О. М. Толстого "Упир" - статського радника Теляева. У Булгакова Коров'єв - це ще й лицар Фагот, яка несла своє лицарське облич в сцені останнього польоту.



Чому він в одному випадку (для оточення Воланда) - Фагот, а в іншому (для спілкування з людьми) - Коров'єв, а в справжньому лицарському своєму "вічному облич" імені повністю позбавлений?



Пояснити все це ніхто поки не намагався. Хіба що Е.Стенбок-Фермор в 1969 р. висловив припущення, що в ньому, мабуть, своєрідно втілений - як супутник диявола - доктор Фауст, та в 1973 р. Е. К. Райт писав, що Коров'єв-Фагот - персонаж незначний, прохідної, "просто перекладач". М. Йованович в 1975 р. стверджував, що для розуміння роману образ Коров'єва-Фагота дуже важливий, тому що відноситься "до найвищого рівня філософствування в колі Воланда".



З моменту своєї появи в романі і до останнього розділу, де він перетворюється в темно-фіолетового лицаря, Коров'єв-Фагот одягнений дивно без смаку, по-клоунські. На ньому картатий куций піджачок і картаті штанці, на маленькій голівці Жокейська картузик, на носі тріснуте пенсне, "яке давно пора би викинути на смітник". Тільки на балу в сатани він з'являється у фраку з моноклем, але "правда, теж розколених".



драна позбавлена смаку одяг, гаерскій вигляд, блазенські манери - ось, виходить, яке покарання було визначено безіменному лицареві за каламбур про світло і темряві! Причому "прошутіть" (тобто складатися в шутах) йому довелося, як ми пам'ятаємо, "трохи більше і довше, ніж він припускав". Азазелло



Ім'я іншого підручного Воланда - Азазелло спало на роман із Старого Завіту. Воно - похідне від Азазель. Так звати негативного культурного героя старозавітного апокрифи - Еноха, занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси.



Булгаковський Азазелло, як і його старозавітний прототип, відрізняється крайньою войовничістю. Він перекидає Ліходеева з Москви до Ялти, виганяє з "недоброї квартири" дядька Берліоза, вбиває з револьвера зрадника Майгеля. Азазелло дарує Маргариті чарівний крем. Цей крем не тільки робить її невидимою і здатною літати, а й наділяє кохану Майстри нової, відьминої красою.


Маргарита, натершісь кремом, дивиться в дзеркало - ще один винахід Азазелло. Та й сам Азазелло вперше з'являється в романі, виходячи з дзеркала в квартирі № 50 по Великій Садовій.



В остаточному тексті "Майстра і Маргарити" в сцені останнього польоту Азазелло знаходить свій справжній вигляд. Він - "демон безводній пустелі, демон-вбивця". Кот Бегемот



З книги Еноха спало на роман і ім'я ще одного підручного сатани - веселого блазня Кота-перевертня Бегемота.



Джерелом для цього персонажа, як показала М. О. Чудакова, послужила книга М. А. Орлова "Історія стосунків людини з дияволів". Витяги з цієї книги збереглися в архіві письменника, а в редакції 1929 р. портрет Бегемота був дуже схожий з відповідним місцем у роботі Орлова.



Бегемот в демонологічний традиції - це демон бажань шлунку. Звідси незвичайне обжерливість Бегемота в Торгсин (магазин Торгового синдикату), коли він без розбору заковтує все їстівне. Булгаков іронізує над відвідувачами валютного магазину, в тому числі і над самим собою. На валюту, отриману від зарубіжних постановників булгаковських п'єс, драматург з дружиною іноді робили покупки в Торгсин.


Людей ніби охопив демон бегемот, і вони поспішають накупити делікатесів, тоді як за межами столиць населення живе впроголодь.



У фіналі Бегемот, як і інші представники потойбічних сил, зникає перед сходом сонця в гірському провалі безлюдній місцевості перед садом, де уготований вічний притулок Майстра і Маргарити - "праведним і обраним". Гелла



Ім'я останнього члена свити Воланда - вампіра Гелла Булгаков взяв зі статті "Чарів" Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона. Цим ім'ям називали передчасно загиблих дівчат, які стали вампірами.



Коли Гелла разом з оберненим їй у вампіри адміністратором Театру Вар'єте варенухою намагається ввечері після сеансу чорної магії напасти на фіндиректора Римського, на її тілі виразно проступають сліди трупного розкладання: "Рука її стала збільшуватися, як гумова, і покрилася трупної зеленню. Нарешті, зелені пальці мертвої обхопили головку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися.



Рама широко розчинилися, але замість нічної свіжості та аромату лип в кімнату увірвався запах погреба. Покійниця вступила на підвіконня. Римський чітко бачив пляма тління на її грудях.



І в цей час несподіваний крик півня долетів з саду, з тогонизького будівлі за тиром, де містилися птахи. горлатий, дресирований півень сурмив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу котиться світанок.



. Крик півня повторився, дівчино клацнула зубами, і руді її волосся стало дибки. З третім криком півня вона повернулася й вилетіла геть. І слідом за нею. виплив повільно у вікно через письмовий стіл Варенуха. "



Те, що крик півня змушує піти Геллі і її підручного Варенуха, повністю відповідає широко поширеною в християнській традиції багатьох народів асоціації півня з сонцем - він своїм співом сповіщає прихід світанку зі сходу і тоді вся нечисть, у тому числі і ожили мерці - вампіри, віддаляються на захід, під заступництво диявола.



Гелла єдина з почту Воланда, відсутня в сцені останнього польоту. Не виключено, що Булгаков свідомо прибрав її як наймолодшого члена почту, що виконував лише допоміжні функції і в Театрі Вар'єте, і до нехороших квартирі, і на Великому балу у Сатани. Вампіри - це традиційно нижчий розряд нечистої сили. До того ж "Гелла не в кого було перетворюватися в останньому польоті, вона ж, звернувшись у вампіра (ожилого мерця), зберегла свій первісний вигляд.


Коли ніч "викривала всі обмани", Гелла могла тільки знову стати мертвою дівчиною. Можливо також, що відсутність Гелла означає її негайне зникнення (за непотрібністю) після остаточної місії Воланда і його супутників у Москві. Сенс появи Воланда у Москві



У першій частині Булгаковського роману потойбічні сили діють у сучасному московському світі, роблячи окремі частини цього світу ніби уявним. Таке перетворення чинить вони з квартирою № 50 на Великій Садовій, перетворюючи її на дійсно "негарну квартиру" - резиденцію Сатани. У результаті Лиходеев прокидається, як він думає, у звичайній своїй московській квартирі, але ця квартира вже у владі Воланда та його почту, а в їхньому світі Стьопа зайвий, і з уявно перетворений квартири його перекидають до Ялти - сучасну реальність. Точно також в уявне простір квартири потрапляє дядько Берліоза, економіст Поплавський і буфетник вар'єте Соков.


Вони виявляються свідками дивного поєднання реалій московського житла і "чорної меси" і обидва виганяють потойбічними силами їх "недоброї квартири".



У театрі Вар'єте, де проходить сеанс чорної магії, потойбічні сили створюють уявний світ на сцені і в залі для глядачів: спокусливий магазин паризького сукні, дощ диявольських червінців, які перетворилися в просту папір і ін Пізніше слідство пояснить всі ці події лише як випадок масового гіпнозу.



При розгляді другій частині роману ми вже можемо говорити про целостностном потойбічному світі у власному розумінні слова. У цьому світі відбувається і політ Маргарити, і шабаш, і великий бал у Сатани, і останній політ майстри і Маргарита разом з Воландом і його наближеними. Квартира № 50 перетворюється у воістину бездонне вмістилище сил Ада. З простих смертних головною дійовою особою в цьому світі виступає М






Роман-таємниця, роман-пастка - Мои статьи - Каталог статей - Філософське коло

Роман-таємниця, роман-пастка



Р оман «Майстер і Маргарита» несе в собі якусь загадковість і навіть містичність. Його уривки знають напам’ять як мої друзі так і мої батьки, хоча ніколи спеціально не вчили прозу. Він несе в собі якусь неясну спокусу та недоговореність можливо тому, що у ньому немає ніякої підказки на правильну точку зору.


Його добро і зло так схожі між собою, що інколи вони міняються місцями і остаточно заплутують читача, який закохується в головних героїв. Проте від цієї закоханості залишається якийсь гіркуватий присмак чогось недоброго.



З галереї прикрасних жіночих літературних образів згадується чисте і світле лице Наташі Ростової і якось воно виглядає наче несправжнім поруч з натуралістичними виразами обличчя Марго. А хіба Воланд та його слуги не сприймаються добродіями в жахливому світі радянської Москви, а в образі Маргарити хіба не вбачається всепереможна сила жіночої любові і милосердя, даремно, що здобута ціною зради власному чоловікові та угодою про   душу з дияволом. Тут пастка і непорозуміння сучасного тлумачення роману та закладених в нього образів, які ми сприймаємо сьогодні за чисту монету. Прагнення до вищого блага можливе і в лоні зла.


Зло в дусі Воланда відчуває свою недостатність, воно прагне довершеності, а люди такі дріб’язкові: „Всех их испортил квартирный вопрос».



Ідея роману, який пише Майстер,   належить самому Воланду, сатані, тож його рабу-письменнику ім’я не обов’язкове. Ім’я не потрібне, коли людина перестає бути собою, а її життя зводиться до якоїсь однієї, найважливішої функції, вищої мети. Майстер сам губить свою ж душу, а Воланд лише користується цим. Таким чином Майстер є співучасником зла, бо він пише «євангеліє від сатани», яке показує Христа таким, яким Його хотів би бачити Воланд.



Про долю Майстра сказано красиво: «він не заслужив світла, він заслужив спокій». І декількома поколіннями радянських інтелігентів ці слова сприймалися як символ їх мізерних надій на щасливий фінал роману. Але варто здивування: «Чому всі такі раді за Майстра, заздрять його «синиці в руці» і зовсім не замислюючись про його втрату – про «журавля   в небі», про Світло?». Проте спокій отримує не лише Майстер, його жадають майже всі герої романа. Адже, позбавитися від минулого, від пам’яті можна лише в спокої.


Фріда мріє позбутися хустки, якою вона душила свого сина. Майстер – романа: «він мені ненависний, цей роман» і неспокійна пам’ять майстра – стала стухати. Хтось відпускав на свободу майстра, як сам він тільки що відпустив їм створеного героя». А хто, до речі, відпускав Майстра? – Воланд, а зовсім не Ієшуа. Але відпустити може тільки той, хто раніше тримав його в своїй владі.


Отже, дійсно Воланд володів долею і пером Майстра аж до цієї фінальної сцени.



От і кінець роману не закінчується так званим «хеппі-ендом»: «вишні. Річка. Мріяння.


Вірші». Фінал, звичайно, чітко виділений, урочистий, надзвичайно ідеалізований, насичений літературними атрибутами сентиментально-благополучних фільмів. Проте уже такий щасливий кінець і сам по собі здатний викликати підозри. Здавалося б, що тут дивного: Майстер - з Маргаритою, Пілат знаходить стан спокою, чарівна картина вершників, що віддаляються.


Але річ у тому, що при останній своїй розмові з Майстром ще до його смерті Воланд вимовляє слова, які виносять справжній кінець романа за його обкладинку: «я вам скажу, - посміхнувшись, звернувся Воланд до Майстра, - що ваш роман вам принесе ще сюрпризи». І з цими «сюрпризами» Майстру судитиметься зустрітися в тому самому ідеалістичному будиночку, в який він з Маргаритою прямує на останніх сторінках романа. Саме там Маргарита перестане його «любити», саме там він більш ніколи не випробує творчого натхнення, саме там він ніколи не зможе у відчаї звернутися до Бога тому, що Бога немає в створеному Майстром світі, саме там Майстер не зможе вчинити те останнє, чим закінчується на землі життя людини, що зневірилася і не знайшла Бога, - він не зможе свавільно закінчити своє життя самогубством: він вже мертвий і знаходиться в світі вічності, в світі, господар якого - диявол. Мовою православного богослов’я це місце зветься – пеклом.



Та й розповідь про Маргариту Майстер починає «романтично»: «вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс їх знає, як їх звуть. ». Згадка біса (сатани) в даному епізоді невипадкова. В булгаківському романі неважко помітити мотив розплати за подібні легковажні слова: «Воланд володіє вражаючою властивістю матеріалізовуватися після будь-кого «чортихання» всіх героїв романа, які люблять згадувати ім’я нечистого».



Зовнішній вигляд Маргарити також відіграє важливу руль під час дослідження її образу, підкреслює сутність її єства. Так змальовує Булгаков мертву Маргариту: «відьомська косоокість і жорстокість і буйність рис», а ось Маргарита ожила: «гола Маргарита шкірила зуби».Отже не варто дивуватися, що тварини – навіть містичні – бояться Маргариту ("Коровьев галантно підлетів до Маргарити, підхопив її і поставив на широку спину коня. Та шарахнула, але Маргарита вчепилася в гриву і, вискаливши зуби, засміялася”, - мовилося в ранніх рукописах). При цьому слід враховувати, Булгаков геніально володіє російською мовою.


Мабуть, ніхто не може собі уявити, щоб у Льва Товстого Наташа Ростова посміхнулася Пьеру, «вискаливши зуби». І якщо Булгаков для опису героїні підібрав саме такі слова – значить не варто романтизувати Маргариту, відбирати в неї ті риси, які їй дав сам автор, а насильно відреставрований лик відьми підносити на один ступінь з світлими Мадоннами класики.



«Остаточною» відьмою Маргарита стає тільки після того, як виражає свою повну згоду «йти до біса на кулички». Ставши відьмою, Маргарита у всій повноті відчуває той стан, до якого, мабуть, не завжди усвідомлено прагнула все своє життя: вона «відчула себе вільною, вільною від всього». «від усього» - у тому числі від обов’язків, від відповідальності, від совісті - тобто від своєї людської гідності. Факт переживання подібного відчуття, до речі, говорить про те, що відтепер Маргарита більше нікого ніколи не могла любити, окрім самої себе: любити людину - значить добровільно відмовлятися в його користь від частини своєї свободи, тобто від бажань, устремлінь і всього іншого.


Любити когось - значить віддавати любимому сили своєї душі, як то кажуть, «вкладати свою душу». Маргарита свою душу віддає не Майстру, а Воланду. І робить вона це зовсім не ради любові до Майстра, а ради себе, ради своєї примхи.



Маргарита з захопленням цілком свідомо продає свою душу сатані: «ах, право, дияволу б заклала душу, аби тільки дізнатися, живий він чи ні!». Це й не дивно, адже вона шукає не Майстра, а його роман, автор - лише додаток до свого творіння. Їй по-справжньому було дороге «євангеліє сатани». Маргарита - не Муза, вона лише слухає вже написаний роман. Гірше того, саме Маргарита підштовхує його до самогубного вчинку – віддати рукопис в радянські видавництва: «вона обіцяла славу, вона підганяла його і ось тут-то стала називати майстром».


Отже, ця «чорна королева» не могла надихати Майстра на нові творіння. Та й прагнула вона не стільки побачити завершеним роман, а їй був дорогим дух цього твору, точніше – джерело цього духу – Воланд. Саме його хоче віднайти її душа («– Ти зараз невільно сказав правду, – заговорила вона, – чорт зна, що таке, та біс, повір мені, все влаштує! – очі її раптом зажевріли, вона схопилася, затанцювала на місці і стала скрикувати: - Як я щаслива, як я щаслива, як я щаслива, що вступила з ним у співпрацю! О, диявол, диявол!


Доведеться вам, мій милий, жити з відьмою»).



Отже, Маргариту ще до зустрічі з Воландом без сумніву можна називати відьмою, а тому про доброту і милосердя «чорної королеви» Маргарити говорити варто по-обережніше. Тож і цей образ досить далекий від позитивних персонажів.



Через розуміння роману-провокації «Майстер і Маргарита» відбувається тест-контроль читача на чутливість до Істини. Саме тому не є збігом обставин те, що для повного сприйняття вкладеної в твір ідеї потрібно подолати своєрідні випробування, які перш за все показують істинну природу наших власних чеснот.



Пастка роману приховує в собі опозицію добра-зла. Вже з самого   епіграфа, з перших сторінок роману читачу пропонується «мефістофелівська приманка» позитивності нечистої сили (. так кто ж ты, наконец? – Я   -   часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо). Цей уривок з «Фауста» Гете є найбільш загальним випробуванням, проте кожна наступна сторінка ускладнює та деталізує проблему.



Подібних приманок у творі безліч. Це і любов та милосердя Маргарити, і неоціненна творчість Майстра, і добрі вчинки Воланда та його свити. Як бачимо, всі, без виключення, герої роману є наживками для нерозбірливого романтика.


Зовнішньою стороною їх вчинків є встановлення справедливості й обстоювання морального закону, а внутрішньою – довершеність зла.



Можливо, саме тому роман і залишається актуальним, що М.Булгаков висвітлив низку проблем, які були притаманні не для конкретної епохи, а існують протягом усієї історії людства. Чому зло є привабливим,   звідки його загадковий магнетизм, чому воно виявляється близьким для людини, звідки його життєва сила? І взагалі, чи стоять ці проблеми у наш час? Питання сьогодні вирішується тим, що воно просто ігнорується, воно відсутнє.



Дана відсутність спричиняється відсутністю Бога, і підміною імені Іісуса на Ієшуа. Далі на місце священної книги ставиться нове Євангеліє від сатани, роман, що пише сам майстер-Воланд. Далі все це вбудовується у роман Булгакова. І далі все це збувається в нашому світі.


А може дану матрьошку можна скласти і навпаки – зовнішнє стає внутрішнім, а внутрішнє зовнішнім і   роман Воланда одним із сюжетів включає в себе роман Булгакова, який захоплює своєю таємничою силою і свого читача? А може обидві ці напрямки існують одночасно? Хто зна?



Отже, спитайте себе, що вам сподобалось? Десь далеко позаду глухо зачинилися двері й стало трішки не по собі. Пастка вже спрацювала і як з цим бути? Варто собе заспокоїти і просто сказати, що все надто заплутано, але не так і погано.


От і домовилися.



Дана робота С.Теслі Ф-15, зайняла перше місце на студентській конференції з філософії







Комментариев нет:

Отправить комментарий