В NASA ответили на 12 главных вопросов о предстоящем конце света
Национальное космическое агентство США (НАСА) решилось унять народное беспокойство и ответило на 12 главных вопросов о конце света.
В последнее время в Интернете буквально расплодились предсказания грядущего конца света, подкреплённые пророчествами Ванги, стихами Нострадамуса и, главное, загадочным календарём Майя. Согласно самой распространённой в народе легенде, в декабре 2012-го в Землю врежется планета Нибиру, что, естественно, поставит жирный крест на всей человеческой цивилизации. История стала настолько популярна, что Интернет-юзеры со всего света начали атаковать официальные лаборатории НАСА с вопросами о существовании загадочной планеты и её возможной траектории
Наконец, Агентство решилось унять народное беспокойство и ответило на главные вопросы о конце света, сообщает "АиФ". Под ответами подписался старший научный сотрудник Института астробиологии НАСА Д эвид М оррисон.
1. Почему конец света должен наступить в декабре 2012-го?
Дэвид Моррисон
Впервые о том, что древние шумеры предсказали конец света, заявил фантаст Зекария Ситчин. В своей книге «12-я планета», опубликованной ещё в 1976-м году, он писал, будто нашёл некие неизвестные официальной науке шумерские манускрипты и в них говорится о планете Нибиру. Планета вращается вокруг нашего Солнца, но чтобы сделать полный круг, ей требуется аж 3600 земных лет, поэтому до сих пор её никто так и не смог увидеть.
А недавно эта, по сути, мистификация, наложилась на другую легенду: согласно календарю древних Майя декабрь 2012-го — последний месяц существования нашей Вселенной, после чего наступит конец времён. Если быть точнее, по расчётам индейцев он придётся где-то между 20-м и 23-м декабря.
Комментарий: В этом году всплеск интереса к индейским предсказаниям подтолкнула ещё и рекламная кампания фильма-катастрофы «2012». Сюжет картины как раз завязан на конце света, назначенном по календарю Майя.
2. Шумеры знали своё дело и сделали не одно достоверное астрономическое предсказание. Например, предугадали открытие таких планет, как Уран, Нептун и Плутон.
Так может, не ошиблись и на счёт Нибиру?
: Н
азвание Нибиру фигурирует в сочинениях вавилонских астрологов, а также связывается исследователями с божеством Мардук. Оно появляется в вавилонском сказании «Энума элиш», созданном примерно между 668 и 627 гг. до н.э. тогда как цивилизация шумеров существовала и, соответственно, создала все памятники своей культуры намного раньше — между XXIII и XVII вв. до н.э.
Заявления о том, что Нибиру — некая планета, которую открыли шумеры, родились из домыслов и предположений того же Ситчина, по сути ни на чём не основанных. Да, шумерская цивилизация обладала потрясающей художественной культурой, передовыми технологиями в сельском хозяйстве, городской инфраструктуре и чрезвычайно развитой письменностью. Но, к сожаленью, документов, свидетельствующих о шумерских открытиях в сфере астрономии, до нас дошло крайне мало.
И уж точно шумеры не имели никакого представления о Нептуне, Уране и Плутоне. Они вообще не знали, что планеты вращаюся вокруг Солнца, — первые идеи гелеоцентризма появились в Древней Греции, примерно через 2 тысячелетия после исчезновения шумерской цивилизации.
3. В 1983-м крупнейшие газеты мира писали о том, что НАСА признала открытие 10-й планеты, которую окрестили планетой «Икс», а затем называли Зеной или Эридой. Разве это не Нибиру?
В 1983-м НАСА отправила в 10-месячный полёт аппарат IRAS — спутник для астрономических исследований в инфракрасной части спектра. И он действительно обнаружил множество неизвестных нам ранее источников ИК-излучения (около 350 тысяч), но ни один из них не был Нибиру, планетой Икс или каким-либо другим крупным объектом в границах нашей солнечной системы.
Слух о 10-й планете родился позже, в 84-м. Тогда одно из научных изданий заявило о том, будто некоторые обнаруженные IRAS объекты не поддаются научной классификации и могут быть неоткрытыми планетами. Однако позже, в ходе длительных исследований как на земле, так и в космосе, сотрудники НАСА убедились в том, что эти объекты были отдалёнными галактиками.
В общем, Нибиру — чистой воды выдумка. При современном развитии астрофизики никакой «невидимой» или «неоткрытой» 10-й планеты в нашей системе быть не может.
4. Название «планета Икс» не раз фигурировало в научных публикациях разных лет. Создаётся ощущение, что НАСА упорно пытается скрыть факт обнаружения новой планеты
«Планета Икс» — условное обозначение для объекта, существования которого стоит под сомнением и лишь предполагается на основе непрямых данных. Как только объект признаётся реально существующим, ему дают настоящее название, как было, например, с Плутоном, — и название «планета Икс» исчезает. Если же существование космического тела не подтверждается или оно оказывается не планетой, о нём просто перестают писать в прессе, вот и всё.
Последней «планетой Икс» стала Эрида — крошечная планетка на окраинах нашей солнечной системы. Как и Плутон, по размерам она меньше Луны и имеет свою устоявшуюся орбиту — ближе чем на 4 миллиарда миль она к Земле точно не приблизится.
5. НАСА отгрохало огромный телескоп на Южном полюсе. Разве он создан не для тайного слежения за Нибиру?
Да, на Южном полюсе есть телескоп, но «отгрохало» его не НАСА и за Нибиру он не следит. Телескоп был построен и содержится на средства Национальной научной организации, причём это радио-, а не оптическая установка, так что никаких снимков или изображений он делать не может. А место выбрано так, потому что на полюсе работе телескопа не мешает смена дня и ночи, да и приём коротких радиоволн там самый лучший.
6. Как объяснить то, что на полной панораме космоса, представленной программами Google Sky и Microsoft Telescope, есть затемнённый участок? Есть версия, что Нибиру прячется именно там
Прятаться там Нибиру не может, потому что этот участок небосвода прекрасно просматривался практически со всех точек планеты зимой 2007-2008. Хотя, мне самому было очень любопытно, откуда взялось это «тёмное пятно» на карте нашего неба, поэтому я задал этот вопрос своему приятелю, работающему в научном отделе Google. По его словам, этот участок космоса пропал с карт просто в результате ошибки компьютера, и в скором времени эта оплошность будет устранена.
7. Астрономические предсказания Майя всегда попадали в точку. Почему древние индейцы считали, что конец света наступит именно в 2012-м?
Стоит пояснить, что календарь Майя, на который ссылаются «предсказатели» конца света, был создан для учёта прошедшего времени, а не предсказания будущего. Да, индейский календарь был намного сложнее нашего и, признаться, учитывал длительность года даже точнее, но это не значит, что с его помощью можно сделать какие-либо прогнозы.
А домыслы о конце света появились из-за того, что календарь Майя просто заканчивается на 2012-м году. Вот в моём настольном календаре последний день — 31 декабря 2009-го года, и что?
8. В 2012-м большинство планет солнечной системы выстроятся в линию, а Земля окажется посреди Млечного пути. Какие последствия это будет иметь для нас?
Никакого «парада планет» в 2012-м не будет, а что означает «Земля посреди Млечного пути», я вообще не понимаю. Если подразумевается галактика Млечный путь, — которая, кстати, имеет спиралевидную структуру, — то мы с нашей солнечной системой скорее у её края, то есть примерно в 30 тыс. световых лет от «посреди». Более того, мы вращаемся вокруг галактического центра и постоянно находимся примерно на одном и том же расстоянии от него.
9. Земля скоро войдёт в «тёмный разрыв» Млечного пути. Что с нами будет?
Это ли не конец света?
Тёмным разрывом в народе называют широкое кольцо облаков пыли внутри Млечного пути. По сути, оно закрывает от нашего обзора центр галактики — и этим воздействие «разрыва» на нас, землян, ограничивается. Я думаю, пропагандистам идеи конца света просто понравился термин — словами «тёмный разрыв» действительно можно запугать легковерную публику.
10. В Интернете пишут, что в 2012-м начнутся самые сильные за всю историю бури на Солнце, и как раз в это время на Земле произойдёт смена магнитных полюсов. Что будет с человечеством?
Ведь магнитное поле Земли защищает её от космических объектов.
Д. М.
На самом деле, магнитная активность Солнца достигает своего максимума примерно каждые 11 лет. В это время мы можем наблюдать крупные солнечные вспышки и корональные выбросы массы, но на жизнь на Земле они никак не влияют. Опасность они могут представлять для астронавтов, работающих в открытом космосе или на поверхности Луны, но специалисты НАСА давно научались с этим справляться.
Иногда сильные солнечные выбросы могут ненадолго прерывать радиопередачи или испортить электронику на наших спутниках — но на этот случай на большинстве из них установлена система предохранителей.
Что касается даты, последний солнечный максимум пришёлся на 2001-й, так что следующий должен действительно наступить в 2012-м, 11 лет спустя. Однако предыдущий солнечный минимум (они также цикличны) протекал немного необычно, поэтому наши специалисты полагают, что максимум «опоздает» примерно на год и случится в 2013-м.
Теперь по поводу магнитного поля: оно и правда, как пузырь, защищает нас от солнечных выбросов в том числе. Но никаких причин полагать, что магнитные полюса Земли сменятся в ближайшее время, нет. По нашим данным, такое случается примерно раз в 400 тысяч лет
11. Слышал предсказание, что в 2012-м в Землю врежется метеорит. Это правда?
Д. М.
Кометы и астероиды постоянно врезаются в Землю, хотя столкновения с крупными объектами — довольно редкое явление. Последний подобный случай произошёл 65 миллионов лет назад и привёл к вымиранию динозавров. Сегодня НАСА круглосуточно наблюдает за космическими объектами, чтобы выявить движение по направлению к Земле задолго до самого столкновения.
И, я вас уверяю, ничего хотя бы мало-мальски опасного мы не обнаружили.
12. В Сети гуляет множество фотографий и видео-записей планеты, движущейся по направлению к Земле. Разве это не доказательство?
Д. М.
Не могу отвечать за все эти изображения, но большинство из них запечатлели всего-навсего ложное отражение Солнца, созданное бликами на линзах фото-техники. Их можно легко «отловить» по такому признаку: ложное отражение находится прямо напротив настоящего Солнца, а на видео, при движении объектива, точно повторяет его движения. Ту же иллюзию часто принимают за изображение летающих тарелок, и, признаться, я удивлён тем, что люди до сих пор с такой лёгкостью «ведутся» на этот обман.
Старійшини майя скасували кінець світу в 2012 році
Представник народу майя. Кінець світу в 2012 році не станеться, стверджують індіанці майя. Фото tsn.ua
Кінець світу — це повністю західний міф, стверджують індіанці майя, календар яких нібито «завершується» у 2012 році. Старійшини племені майя в Гватемалі переконані, що кінця світу у 2012 році, який нібито прогнозували їхні предки, не буде.
Як пояснив один із вождів Аполінаріо Чіле Пікстун, всупереч поширеній помилці, календар майя нічого не говорить про загибель планети.
«Кінець світу — цілком і повністю західний міф», — зазначив старійшина.
За його словами, відповідний «прогноз» означає лише те, що завершується певний період часу згідно з віруваннями майя. Аполінаріо Чіле Пікстун розповів, що вже втомився від цієї істерії і докучливих людей, які своїми запитаннями зводять його з розуму.
За стародавнім календарем майя, який рахує епохи приблизно 394-річними періодами, відомими як бактуни, закінчення 13-го бактуна припадає на 21 грудня 2012 року. Число 13 є для індіанців цього племені священним. Календар показує, що цього дня «закінчується» час.
Крім того, у Мексиці у 1960-і роки був знайдений так званий «Монумент Шість» — кам'яні таблички майя з письменами, згідно з якими в 2012 році має трапитися щось за участю бога війни і створення Болон Йокте.
Через ерозії і тріщини кінець тексту пророцтва практично неможливо прочитати. Один із археологів припустив, що там написане приблизно наступне: Болон Йокте «зійде з небес».
«Число „13“ було священним для майя, при цьому воно не містило в собі нічого згубного або злого. Таким чином, закінчення 13-го бактуна — це важлива дата від створення світу, але жодного стосунку до західних уявлень про кінець світу вона не має», — пояснив фахівець із культур Мезоамерики Техаського університету Девід Стюарт.
«Якщо ви запитаєте справжніх майя про те, що трапиться в 2012 році, вони просто не зрозуміють, про що йде мова. Кінець світу? Та ви жартуєте!
Ось засуха — це дійсно проблема, скажуть вони», — погодився з ним археолог Хосе Хучім.
В останні роки чимало людей заявляли, що «прогноз майя» пов’язаний з серією астрономічних явищ, які припадуть на 2012 рік. У момент зимового сонцестояння в 2012 році Сонце опиниться на одній лінії з центром Чумацького шляху — вперше за 26 тисяч років.
Це, на їхню думку, означає, що потік енергії, який зазвичай йде до Землі з центру Чумацького шляху, обов'язково буде порушений 21.12.12 об 11:11 вечора за єдиним світовим часом.
Другие ответы
думаю всем нам надо не бояться конца света а
подготовиться. это не смерть а переход
человечества на новый виток развития. умирает
наше тело физическое а энергия души перейдёт
в другое измерение. ведь по большому счёту
Бог это высший разум или инопланетянин который
нас контролирует и наблюдает за нами. и это
нас ждёт не зависимо верим этому или нет. ведь
видно же уже невооружённым взглядом что
человечество в тупике своего развития. этому
и способствует финансовый кризис. оттого и
войны. мы на краю физической гибели.
Будет не конец Света, а Квантовый переход в Новую Эру 21.12.2012 всё изменит.
В 2012 году россияне первыми испытают “удар судьбы” – Квантовый переход. Каждый россиянин,
независимо от вероисповедания, должности и материального состояния, сдаст Единый Экзамен
Жизни Единому Богу.
Спрятаться не сможет никто.
Яркая вспышка Света может вызвать короткую потерю сознания (не опасную для жизни) и люди
испытают ощущения ребёнка, вышедшего из чрева матери в новый, неизвестный ему Мир.
Прошедшие Квантовый переход, увидят параллельный Мир (эффект матрешки), два солнца и две луны
на небе, а так же незнакомые планеты, невидимые из трехмерного измерения. Удивит необычность
открывшегося Пространства, в котором отсутствуют привычные прямолинейные формы.
Смена полюсов переместит Россию в район Экватора и лето 2012 года не закончится никогда.
Возрождение России начнется с Сибири, и Западная Сибирь станет центром новой страны.
Особенностью России станет высокая Духовность и небывалые способности населения, а россияне,
прошедшие Квантовый переход, станут элитой человеческой расы.
Они обретут способности ясновидения, телепатии, телекинеза, а самое главное – материализации
мыслей (именно поэтому для неправедных людей переход в Новый Мир невозможен).
Мысли каждого человека будут «прозрачны». Исчезнут языковые барьеры и начнется сближение
народов. Все виды вооружения превратятся в ненужный хлам, потому что невозможно победить
Подружжя
Членам сім'ї слід поважати чужі звички і смаки і намагатися приймати їх без докорів, критики, не ставлячи при цьому в приклад себе. Ти любиш почитати в ліжку? Так змирись з тим, що задоволення для іншого - передачі про футбольному матчі.
Чоловік любить в неділю поїхати на рибалку. Це означає, що вам ніколи не відправитися на сімейну прогулянку, як це буває в сусідів. Ну і що? Зате він обов'язково присвятить родині весь суботній вечір.
Завжди можна розраховувати на поступки з боку іншого, якщо не робити в таких випадках винятків для себе. Немає нічого гіршого, ніж почуття принесеної жертви, що ятрить в самому собі. Воно накопичується і рано чи пізно призводить до вибуху, до порушення сімейної злагоди.
Особливо членам сім'ї слід вимагати від себе: не проявляти зневаги до захоплень інших; взаємно не засуджувати друзів, не проявляти свого негативного ставлення до них; не підвищувати голоси з приводу того, що один з членів сім'ї палить або включає програвач; не влаштовувати безперервно "димову завісу "в кімнаті; в самий невідповідний час не включати програвач.
Кожний член зобов'язаний: не залишати після себе безладдя; тихо закривати вхідні двері; витирати ноги, входячи в квартиру; цілувати матір (дружину), виходячи вранці з дому.
Таємниця листування в сім'ї повинна суворо дотримуватися. Батькам не слід читати листів дітей без їх згоди. Це ображає молодших членів родини і може похитнути їх довіру до батьків.
Подружжя теж повинні взаємно поважати таємницю листування. Ввічливість вимагає повідомити про лист, отриманий від родичів або спільного знайомого. Але ні дружина, ні чоловік не повинні шукати листів і записок по кишенях один одного або відклеювати над парою чужу кореспонденцію. Це прагнення до необмеженої обізнаності приносить набагато більше шкоди, ніж користі.
Свекор або свекруха теж не уповноважені розкривати листи, які приходять на адресу молодих.
Чи слід стукати, входячи в кімнату одного з членів сім'ї? У різних сім'ях це прийнято по-різному. У всякому разі, слід стукати вранці і ввечері, тобто в той час, коли людина може роздягатися або одягатися.
Не обов'язково говорити: "Смачного", сідаючи за сімейний стіл. Але після їжі потрібно сказати "дякую" і запитати дозволу встати з-за столу, коли це необхідно зробити раніше за інших.
Якщо дочка зустрічається з хлопцем. батькам варто дати їй невелику суму грошей на дрібні витрати: кіно чи морозиво. Не зовсім зручно, щоб кожного разу платив юнак. який теж поки знаходиться під опікою батьків. Інша справа, якщо він сам вже робоча людина.
Подружня галантність - особливе мистецтво. Серед чоловіків поширена помилкова думка про те, що галантність по відношенню до власної дружини можуть розцінити як ознаку, що панує в сім'ї матріархат. В результаті цього часто виникає парадоксальна ситуація, при якій чоловік буває занадто ввічливим по відношенню до всіх знайомих жінок за винятком своєї дружини, тоді як саме по уваги і поваги до найближчої людини ми дізнаємося про справжнього чоловіка. До того ж його шанобливе ставлення до жінки - це і чимала данина поваги до самого себе, адже вона "його половина ".
У безперечні обов'язки чоловіка входить:
- подавати пальто дружині як вдома, так і в публічному місці;
- не займатися читанням за обіднім столом;
- навіть якщо він проти того, щоб цілувати жінкам руку, іноді можна і навіть потрібно поцілувати руку дружини;
- на вечорі перший танець танцювати з дружиною;
- завжди помітити нове плаття дружини, сказати з цього приводу що-небудь приємне. Взагалі робити дружині компліменти;
- завжди пропускати дружину перше, проходячи в двері;
- робити їй дрібні подарунки навіть без приводу, час від часу купувати квіти;
- в її присутності не озиратися услід іншим жінкам;
- не вживати аргумент: "Я заробляю і вимагаю. ";
- не ходити по квартирі напіводягненим;
- виходячи з дому в неробочий час, повідомляти дружину про мету відходу і час повернення;
- похвалити обід;
- іноді поцікавитися тим, що робила дружина у той час, поки його не було вдома;
- взагалі розмовляти з дружиною, а не обмежуватися тільки "діловою" розмовою.
А ось деякі тактичні поради дружині:
- підбираючи туалети, враховувати і смаки чоловіка, а не тільки приятельок;
- частіше готувати те, що любить чоловік;
- не користуватися його "священними" предметами: не брати без дозволу електробритву, не наводити порядок в його ящику, не ритися в його портфелі;
- не моргнувши оком, вислуховувати його розповіді в суспільстві, навіть якщо всі вони їй давно відомі. Не переривати чоловіка, що розповідає анекдот, вигуком: "Всі його знають". Не піддавати сумніву його компетентність у предметі розмови;
- не критикувати його у присутності дітей;
- пильно не контролювати, тому що контроль близької людини буває особливо образливим;
- не заперечувати проти його природної прихильності до матері;
- зробити йому іноді комплімент, вислухати його пораду;
- не запрошувати гостей, яких він не любить, і не приймати запрошень, які йому будуть неприємні;
- жінці, що вийшла вдруге заміж, краще не згадувати вголос про достоїнства свого першого чоловіка.
Про Нострадамуса, "кінець світу" та майбутнє України.
Про природу часу та дослідження майбутнього.
В наш час для того, щоб досліджувати майбутнє, необов’язково потрібно бути пророком, як, скажімо, всім відомі Мішель Нострадамус або Едгар Кейсі, мати з народження якісь незвичайні, паранормальні здібності. Майбутнє в силу своєї природи саме відкриває людям свої таємниці, коли настає певний час. В часи, коли жили біблійні пророки та Мішель Нострадамус людям було достатньо знати, що майбутнє є і його можливо і потрібно і сповнених незрозумілих передбачати. Тому і виглядало це майбутнє в перших відомих людям пророцтвах у вигляді фантастичних, надзвичайно абстрактних, символів, картин.
Ці картини мали фрагментарний вигляд і не давали уявлення про загальні тенденції розвитку людської цивілізації. Візьміть, наприклад, відоме всім «Одкровення Іоанна Богослова». Чи багато ви знайдете в ньому інформації про те, в якому році, і в яких країнах відбудуться жахливі апокаліптичні події?
Те ж саме можна сказати і про «Центурії» Мішеля Нострадамуса. Їх можна відповідно до уподобань дослідника «накласти» на будь-яку країну, на будь-який період її історії. Тому зараз багато пишуть не про Нострадамуса, а про тлумачення Нострадамуса різними коментаторами, такими, скажімо, як Манфред Дімде (Франція) або Алла Денікіна (Росія). І всі дослідники, незважаючи на свої особисті, беззаперечні тврчі здібності, як один, «зациклюються» на тому, що на період після 3797 н.е. року майбутнє передбачати неможливо, бо так сказав сам «великий і жахливий». Але ж хіба Нострадамус писав про це хоч в одному із своїх творів?
Ми живемо зовсім в інші часи. Сьогодні розвивається така наука, як футурологія. В арсеналі прийомів та методів сучасного дослідника майбутнього, яким може стати будь-який науковець «від здорового глузду», можна знайти і різноманітні (в залежності від точки «прив’язки» подій) розрахунки згідно теорії геосоціальних циклів, і прогнозування тенденцій розвитку суспільства, і екстраполяцію в часі, і використання унікальних результатів «подорожей в майбутнє», отриманих нещодавно в США під час сеансів прогресивного гіпнозу Четом Б.Сноу і Брюсом Голдбергом. До речі, в цих подорожах брали участь десятки тисяч людей.
Уявляєте? Десятки тисяч людей в зміненому стані свідомості бачили майбутнє на відрізку часу від 2100 до 2500 року! Інша справа, що послідовність застосування всіх перелічених прийомів та методів для побудови прогнозів – особисте «ноу-хау» кожного дослідника. І деякі з цих «ноу-хау» дають можливість передбачати події по конкретних датах аж до початку V тисячоліття нашої ери.
Час має таку природу, що однозначно можна сказати тільки про те, що відбулося. Наприклад, всі знають, що Володимир Великий хрестив Святу Русь у 988 році н.е, а проголошення незалежності України відбулося 24 серпня 1991 року. А от що стосується майбутнього, то воно має вірогідний характер. Тобто, із сьогоднішнього дня в нього спрямовано декілька векторів подій. Скажімо, сьогодні ввечері о 19.00 ви плануєте завтра о 8.00 іти на роботу, як завжди.
Але о 22.00 вам може зателефонувати начальник і запропонувати виїхати за його дорученням в інше місце. В цей же час, як інший варіант, з вами може зв’язатися далекий родич і попрохати його зустріти ранком на вокзалі. Або, не дай Бог, у вас вночі підніметься жар, і ви захворієте. Так от, «22 години сьогодні» і є та «точка біфуркації», або «злам часу», коли нічого однозначного про завтра сказати неможливо. Тому передбачення із вірогідністю 100% по конкретним датам або рокам принципово неможливе за причиною природи самого часу. Разом з тим, якщо не «розставляти» події по конкретним датам, то передбачення втрачає взагалі будь-який сенс і стає фантастичною збіркою жахливих або красивих казок. І переш за все тому, що в такому випадку, з майбутнього виймається його «душа» - логіка подій.
А саме головне – людина стає байдужою до такого передбачення, тому що, воно її ні до чого не спонукає. Я хочу, щоб всі зрозуміли, що прогноз не робиться для самого прогнозу. Він має змусити людину діяти і прийти у вірогідну «точку зламу часу» морально підготовленою. А настане спрогнозована подія в цьому році, або в наступному, хіба так важливо? І все ж прогноз або пророцтво без дати, як це було раніше, в епохи юнацтва та дитинства людства, сьогодні неприпустимі. В іншому випадку, той, хто передбачає, позбавляється відповідальності, а той, хто його слухає – діяльності. Обидва злочинно граються з часом. І щоб закінчити, цю тему, розповім давньоримську приказку: «Коли про щось сказав один оракул, то ти можеш його не слухати. Коли про це ж говорить другий – маєш прислухатися.
Коли ж про це тільки починає говорити третій, скоріше рятуй своє життя, бо все сказане вже відбувається».
Про «кінець світу».
Чутки про майбутній швидкий апокаліпсис, звичайно, виникли не на пустому місці. Стародавній народ майя час рахував циклами тривалістю по 5125 років. Початок останнього такого циклу припадає на 13 серпня 3113 року до н.е, а кінець 23 грудня 2012 року. Як на мою думку, деякі дослідники надали необґрунтовану превагу такій ритмічності часу порівняно з іншими циклами.
У тих же майя був і другий цикл, який розпочинався у 3154 році до н.е. і мав тривалість 8000 років. Отже, якщо рахувати час згідно з цим циклом, то «кінець світу» припадає аж на 4846 рік н.е. Існує, наприклад, ще цикл тривалістю 20096 років, після якого настає кардинальна зміна людини із такими супутніми явищами, як природні катаклізми та інші негаразди. Цей цикл розпочався в 17548 році до н.е, а закінчиться в 2548 році н.е. А от видатний український вчений, доктор історичних наук Микола Чмихов довів існування 9576-річного циклу, який закінчиться згідно його розрахунків у 2015 році. Втім, цей останній рік циклу він вважав не «кінцем світу», а початком переходу людства до нового стану, коли воно стане більш духовним і налаштованим на безпосереднє сприйняття космічних енергій
Отже, цикл майя – це всього один з багатьох відомих сучасним дослідникам циклів, кожний з яких має свою специфічну річну тривалість та «точку початку відліку». Один з найбільш визнаних сьогодні більшістю сучасних дослідників історії циклів – це цикл прецесії земної вісі, який дорівнює 25920 рокам. Його початок припадає на Великий Потоп, який відбувся, як доводять вчені, в 10800 році до н.е, а кінець – на 15120 рік н.е. Тому до справжнього «кінця світу», як доводять вчені, нам ще дуже і дуже далеко.
Настільки далеко, що до цього часу людство спокійно колонізує пояс астероїдів, Марс, Венеру, Місяць, супутники планет-гігантів, розселиться по багатьох планетах нашої Галактики і почне освоювати інші виміри простору-часу через «чорні діри». І в якому місці тоді ж відбуватиметься «кінець світу»?
В «Таємній доктрині» засновниця сучасного тайнознавства Олена Блаватська писала про так звані «расові цикли» тривалістю 1 560 000 років, які були відомі ще стародавнім індійцям. Згідно з концепцією таких циклів, якщо вірити письменниці, через 560 тисяч років ми перетворимося на «променисте людство» - співтовариство сфероподібних розумних істот із гарячої плазми, що будуть жити на суші, під землею та під водою, а також у відкритому космосі. А через 2 мільйони 120 тисяч років земна цивілізація розпорошиться по Всесвіту у вигляді гігантських сфер з холодної плазми, створених з мільярдів розумних істот.
Ці космічні гіганти будуть живитися гарячою енергією надр далеких планет і засилати свої окремі «зерна духу» (свідомість розумних істот, що колись жили на Землі) на розвідку паралельних світів та інших вимірів простору-часу. Оце і буде «кінець світу» в повному розумінні цього слова, коли людство трансформується в щось таке, що сьогодні нам важко уявити.
А от концепція ефіродинамічних циклів сучасного російського дослідника Олександра Плешанова взагалі припускає, що в період з 2041 року до 2468 року кожні 92 роки Земля буде проходити «очищення» масштабними повенями, землетрусами, суховіями, епідеміями. Беззаперечно, що сказане звучить жорстоко, але не смертельно, як кажуть. Тому я хочу сказати, що людям планети Земля і в 2012, і в 3012 і в 4012 році можна спати спокійно. Ніякого «кінця світу» не буде.
Максимум що нас чекає в 2012 році – так це серйозні наслідки глобального потепління у вигляді тайфунів, повенів та тропічних злив в Америці, Південній та Західній Азії. Можливе часткове затоплення території морського узбережжя Північної Європи. І як водиться, повінь в Закарпатті та зливи на Львівщині та Волині.
Сценарій майбутнього розвитку людської цивілізації .
Згідно моїх досліджень, розвиток людства в найближчі 150 років буде багато в чому визначатися загостренням геокритичної ситуації на планеті в 2040-2058 роках. Цей період стане часом масштабних природних катаклізмів, таких як землетруси, повені, цунамі, тайфуни. Процеси глобального потепління спровокують прискорене таяння льодовикового панциру Антарктиди настільки, що багато територій Північної Євразії та океанського узбережжя обох Америк опиняться під водою. В 2090 році клімат Антарктиди буде нагадувати клімат сучасної Швеції або Норвегії. Материк поступово почне заселятися біженцями з Африки, Америки та Азії. Цей процес буде тривати до 2150 року. Світ постраждає від великих соціальних потрясінь, які прокотяться могутньою хвилею по багатьох розвинутих країнах.
На країни Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії очікують епідемії нових вірусних інфекцій, зростання смертності. Але саме ці події стануть поштовхом для прискорення технологічного розвитку суспільства, відкриття нових джерел енергії.
З 2065 року в ближньому космосі почнуть будуватися промислові комплекси для виробництва та безпровідної передачі на Землю дешевого струму, отриманого із сонячної енергії. Почнеться промислове освоєння Місяця з метою отримання з його надр гелію-3 – палива для безпечних і компактних термоядерних станцій, якими наприкінці цього сторіччя буде обладнане кожне житлове помешкання.
2160-2255 роки стануть роками відкриття нових – психічних - технологій засвоєння людством Всесвіту. Буде створена комп’ютерно-телепатична система «Теленет». Без будь-яких окремих пристроїв, лише за допомогою спеціальних чипів, вживлених під шкіру голови, людина зможе спілкуватися з будь якою людиною планети, або приєднатися до будь-якого інформаційного ресурсу.
Методами прогресивного або регресивного гіпнозу кожному буде надана можливість здійснити подорож у своє минуле, або майбутнє життя і в такий спосіб назавжди позбавитися страху смерті. В автономних поселеннях людей, що практикуватимуть духовні практики почне виробляться так звана «кристалічна енергія» - невидимі просторові каркаси, котрі за допомогою енергії земного ядра будуть переміщені до тих планет, які стануть об’єктом колонізації. В симбіозі кристалізованого простору та матеріальних атрибутів високорозвиненої технічної цивілізації і розвиватимуться в подальшому космічні поселення землян.
2250 – 2350 роки стануть періодом колонізації Місяця, Венери та Марсу, супутників планет-гігантів, промислової розробки поясу астероїдів. Почнуться перші міжзоряні перельоти. До 2445 року людство навчиться користуватися енергією земного ядра, що не тільки кардинально змінить земну інфраструктуру, але й допоможе освоїти, як вже говорилося, Космос. Літосфера планети стане середовищем розташування високотехнологічних міст-мегаполісів, розгалуженої мережі підземних комунікацій, промислових комплексів та геоенергетичних станцій. В цей же час буде практично вирішена проблема безсмертя людського організму шляхом створення віртуальних дублікатів людської свідомості та оточення природного тіла людини захисними саморегулюючимися енергетичними полями. До 2550 року буде завершене будівництво інфраструктури підводної цивілізації: великих міст під прозорими куполами, чисельних заводів та акваферм.
З’явиться новий різновид людини – Homo acvarius (людина морська), штучним шляхом будуть виведені породи розумних тварин. Я не виключаю, що «занурення» людської цивілізації в надра планети та океан буде викликано короткостроковим остиганням Сонця в 2318-2328 роках, коли існування людини на поверхні планети внаслідок високих температур та інтенсивного випаровування атмосфери стане не дуже комфортним.
В період з 2555 до 15120 року основні свої зусилля людство зосередить на колонізації всіх придатних для розвитку життя планет Галактики. Навколо цих планет будуть створені штучні атмосфери. Одночасно людина почне мандрувати по інших вимірах простору-часу та паралельним світам, вивчати їх та пристосовувати для своїх творчих та пізнавальних потреб. Подорожі в минуле та майбутнє стануть звичайними явищами. Їх можливість забезпечать експерименти з гравітацією та «чорними дірками». З минулого буде отримана повна інформація про всіх людей, які мешкали колись на Землі.
Це дозволить повністю відтворити їх свідомість та розмістити її в нових, безсмертних тілах.
Про те, якою може бути подальша доля людства ми вже говорили, коли я згадував Олену Блаватську.
Про майбутнє та пасіонарність України.
Особисто я переконаний, що в України чудове і чарівне майбутнє, таке ж, як у тих чудових людей, яким випало жити на цій чарівній землі. Так, на нас ще очікують і злети і падіння, але дух нашого народу переможе всі негаразди і стане дороговказом для всієї людської цивілізації. Втім, судіть самі.
В 2008 році можливі суттєве загострення соціально-політичної обстановки та міжетнічний конфлікт в Криму. В 2008-2012 роках Україна докладе чимало зусиль для створення нових регіональних союзів європейських та азійських держав. Важким для нашої країни буде період з 2011 по 2023 рік, коли «демографічна хвиля» із Сходу почне тиснуть на наші кордони і призведе до посилення поліцейських функцій держави. Бурхливі соціальні і політичні події, пов’язані з переходом до нових моделей розвитку та незалежного зовнішньополітичного курсу очікують Україну в 2019, 2036-2037 та в 2046 роках. Особливо небезпечним для мене здається період «на зламі» 2018-2019 років. Спалахів нових хвороб, сюрпризів погоди та високої смертності серед населення, на мій погляд, слід очікувати в періоди з 2020 по2030 та з 2060 по 2080 рр. А от в 2045 році Україна може здивувати світ розробкою принципово нової інформаційної технології, яка визначить розвиток людської цивілізації на подальші 150 років. Скоріше за все, ця технологія буде пов’язана з ідею створення глобальної комп’ютерно-телепатичної мережі («Теленету») або відкриттям засобу запису інформації на структури фізичного вакуму.
На прикінці цього сторіччя наша країна візьме саму активну участь у створенні нового світового порядку під егідою реформованої ООН.
А тепер саме головне: в 2254 році в Україні розпочнеться духовна революція планетарного масштабу, по закінченні якої буде створене принципово нове духовне вчення, яке визначить пріоритети розвитку людства на все III тисячоріччя. Цей процес буде тривати аж до 2548 року. І протягом всього цього часу українці будуть очолювати світовий прогрес…
Ви скажете – фантастика! А я відповім: ми що негідні свого великого майбутнього, в українців такі бідні духовність, традиції та культура? В нас мало талановитих інтелектуалів і багатих душею особистостей? Вся справа, на мою думку, в умінні поважати себе і ставити перед собою на майбутнє завдання, гідні великої нації.
А всім, хто мав терпіння дочитати мої роздуми до кінця, я бажаю безумовно щасливого, безумовно світлого, безумовно доброго і безумовно красивого майбутнього. Адже ми не можемо створити це майбутнє іншим – чи не так? Запрошую читачів газети до дискусії.
Володимир Стрілецький, письменник, журналіст, футуролог, місто Київ
Энеида и и. Котлярввскаго. Бунчукъ и бубны зъ булавою, Спысивъ, мушкетивъ, иалашивъ
И вси ассесорського чына,
Одынъ армейськый капытанъ;
Въ посольстви бувЪ, якъ Драгоманъ.
Латынець, старшый по породи,
Къ Энею рацію начавъ,
И въ нашимъ, значыть, переводи, Буцимъ-то ось винъ що сказавъ:
„ Но ворогъ, хто уже дубленный, Не супостатъ, чый і*рупъ никчемный, На поли безъ душы лежыть. Позволь тила убытой раты,
Якъ водытся, земли предаты;
Нехай князь мылость сю явыть.“— Эней, къ добру зъ натуры склонный, Сказавъ посламъ Латынськымъ такъ:
„ Латынусъ рексъ есть невгомон-
А Турнусъ пессимусъ дуракъ.
И кварѳ воювать вамъ мекумъ? Лятынуса буть путо цекумъ,
А васъ, сеньоре, безъ ума; Латынусу радъ пацемъ даре, Пермитте мертвыхъ поховарѳ И злосты корамъ васъ нема.
Одынъ есть Турнусъ ворогъ меуеъ, Самъ ерго дебетъ воювать;
Велять такъ фата, утъ Энеусъ Вамъ буде роксъ, Амати зять.
ІЦобъ прыне«ты адъ финѳмЪ бел1-
И мыровую тутъ зробылы На тыждень, два, або и тры,
И въ договори положылы,
Щобъ тесли и другн майстры Латынськи поиоглы Троянамъ, Сымъ ландямъ, голякамъ, проча-
намъ
Достроить новый городокъ;
Щобъ нарубать далы сосныны, Клынкивъ, дубкивъ и берестыны, На кроквы годныхъ осычокъ.
За сьшъ тутъ началось гуляння И чарочка пишла кругомъ; Роеказы, смихы, обнимания, Ннлмлмг.ь ігпѵжнп ттттипмъ.
Яки пылы, яки трудылысь И йіадъ убытымы возылысь;
Въ лиеахъ-же страшна стукотня, Въ коробке, мыройоѳ врѳмья, Датынське и Трояйське плеМья Було, якъ блызійая ридня.
Теперъ-бы треба опысаты Эвандра батькивоьку печлль И хлынання все росказаты,
И крывъ, н охання, и жаль. Та-ба! не всявый такъ эиудруе, Якъ самъ Вергялій яамалюе,
А я-жъ до жалю не мастажъ:
Я слизъ и охаиня боюся1 И самъ ннколы не журюся,— Нехай соби се ниде такъ.
Якъ тилько свитова зирныця На неби зачала моргать,
То вся Троянськая станыця Взялася мертвыхъ зволикать.
Эней зъ Трахономъ розъйизжае Къ трудамъ дружыау понуждав, Кладуть изъ мертвыхъ тялъ костры! Соломой ихъ обволикають,
Шапкы, свыткы, кульбакы, трокы, Онучи, постолы, волокы, Шпурлялысь, якъ на тикъ снопы.
Не тилько въ поли такъ робылось, Въ Лавренти сумно тожъ було; Багацько трупа тамъ палылось, Поспульство-жъ на-чимъ-свитъ ревло. Тамъ батько сына парубійку Оплакувавъ и клявъ злодійку Війву и ветхого царя;
Що безъ винця вдовой осталась, Утратывшы богатыря.
Жинкы, пороснускавшы косы, Росхристанн и безъ свытокъ, Рострьопани, простоволоси
Галасовалы на весь ротъ.
По мертвыхъ жалибно крычалы, По грудяхъ былыся, стогналы, Латына нроклыналы родъ;
Дрансесъ на Турна тутъ доносить, Що Турнъ всимъ гыбелямъ вына; Эней на бой його лышъ просыть И такъ бы й кончылась війна.
Но и у Турна бувъ сутяга, Брехунъ, юрыста, крюкъ, пидтяга, И дило Турна защыщавъ;
Щобъ Турнъ ни въ чимъ не ува-
жавъ.
Якъ ось одъ хана Діомыда Латынови нрыйшлы послы И изъ охлявшого ихъ выда Не выдно, радисть щобъ неслы. Латынъ вельможамъ зъ старинною Велыть явытысь предъ собою,
Що все и сталося якъ разъ; Посливъ клыкнулы до громады И выполнывшы вси обряды,
Латынъ прорекъ такый прыказъ:
„ Скажы, Венуле не жахлывый, Всю хана Діомыда ричъ;Вдается, бувъ ты но брехлывый— Такымъ тебе зна наша Сичъ!“—
„ Пиднижокъ твій я и пидданець, Изъ слугъ твоихъ послидній ла- ■ нець,— Сказавъ Венулъ—не погнивысь!— Мужыча правда есть колюча,
А панська на вси бокы гнуча,
И ханъ сказавъ такъ, не сумнысь: „Не зъ мордою Латына бытысь ПротывъТроянськыхъ розбышакъ,— Вамъ треба-бъ порше прыдывытысь, Якый то есть Эней козакъ.
Пидъ Троею винъ дався знаты Нашъ всимъ, якъ взявся раговаты Богивъ домашнихъ и ридню.
Винъ батька спасъ въ злу саму пору. На пчелахъ знисъ на Иду гору, Сього не майте за брыдню.
Отдайте ихъ багатырю Эною и просыть покою." —
Венулъ утерся тутъ рукою И ричи сій зробывъ кинець. Збентожыла ся ричъ Датына, Здавалось, блызько зла годына;
На лысыни трусывсь винець.
Латынъ одъ думкы схамонувся, Олымпсышмъ трохы помолывсь, Наморщывсь, сонтябріомъ надувся И смутно на вельможъ дывывсь.
—„ А що, сказавъ, чи пожы-
вылысьЛ
Отъ зъ Діомыдомъ вы носылысь,
А винъ вамъ фыгу показа въ; Заздалегидь було змовлятысь,
Якъ зъ панъ-Энеемъ управлятысь, Покы лапокъ не розиклавъ.
Топоръ не нрыберу билыпъ глузду, Якъ тутъ сыхъ поселыть прочанъ; Земли шматовъ есть не пидъ нужду, То имъ зъ угодьями оддамъ. Отдамъ нывья и синокосы,
И рыболовни Тыбрськи косы,
То буде намъ Эней сусидъ; Колы-жъ не схочѳ винъ остаться, И нустытся ище таскаться,
То все-жъ избавымся отъ бидъ.
„ А щобъ зъ Энеемъ ладъ зробыты, Пошлю посливъ зь десяткивъ ньять,И мушу дарр рдрядыты, Дыковынкы коды-бъ достать: Повыдл^, саля, осятрыны,
Шалевцй цоясъ и люстрыны, Що-бъ празныку пошывъ кап-
танъ,
Сапьянци изъ Торжка новоньки, Малеваныи потыбенькы,
А нуте! якъ здается вамъ?“ Дрансесъ бувъ дывный говоруха И Турнови бувъ врагъ лыхый, Встае, усъ гладыть, въ носн чуха, Дае отвитъ царю такый:
Всякъ тягне въ серди за тебе,
Но одизватыся но сміють,
Сыдять, мовчать, сопуть, потіють И всябъ мнзкуе про себе.
Недай-же та лычына люта,
ІЦо насъ спровадыла въ війну И ганьбою до всихъ надута, Походыть бпльшъ на сатану!
Що стильно боли прычыныла,
Що стилько люду погубила,
А въ смутный ,часъ на-втикача! Нехай лышъ Турнъ, що верховодить И всихъ панивъ за карпы водыть, Зъ Энеемъ поривня нлеч&.
А ты, Латынѳ, всихъ бдагЩщій, Дрыбавъ Энею даръ сма,чнійшій: Йому Лавынію отдай.
Сымъ сватовствомъ наиъ мыръ да-
руещъ
И царства раны уратуешъ; Дочцн-жъ зъ Энеемъ буде рай.
Тебе-жъ прошу я, пане Турне! Покынь къ Лавыніи любовъ И проясны чоло нахяурнв,
Народъ лукцво ввесь лякаешъ,
На мене-жъ чортъ зна що плетещъг
Шо буднмъ хочу я одтяты Головку лысую твою;Та згынь!—не хочу покаляты Честь богатырськую свою.
А ты, Латыне мылостывый,
Болы такій ставъ полохлывый, Що и за царствоиъ фійдуже?
Та лизьтѳ-жъ до Эаоя ракомъ, Плазуйте перѳдъ сымъ Троякомъ, Винъ' мыръ вамъ славный устрыже. Колы-жъ до мыра я пониха,
Этнографически
сбытою вкрылась дорогесевькою и лягла. Давала хазяйка й радио, да ни! хочъ бы й ковдру: то не дидусеве.
Я опричъ хазяйеи и хазяина, никого и не знала, да и то колы не колы йхъ бачыла або говорила.
Де мени теперъ подитысь? У мого дидуся було не одижно, та въижно. Встаемо весело, за дило бересся весело, лягаегпъ спаты весело, здорово; соловейко заспивае, свиже повитрье заколыше.
Було, не кажу Хазяйци, про щб я думаю; не одкрываю усіеи правды людямъ. Люде люблять людей веселыхъ, щаслывыхъ, якъ мовлявъ дидусь, а такыхъ, якъ мы, бояцця, наче смерты.
ІІійду, бувало, та злизу на березу тай дывлюсь па небо и хмарй. А може винъ мени махнё зъ неба рукою. Та й журюсь було, чому се теперъ Богъ не ходить по земли? а колись ходывъ якъ росказувавъ дидусь, я пишла бъ въ Богомъ до дидуся.
Таке було дурпе. А разъ думаю: може, й дидусь бувъ святый. И здався винъ мени тоди въ сяёви; наче сяево сяе видъ него, якъ у церкви пома.іёване по святыхъ.
Сказано, дытына!
Зоставила мене хазяйка зовсимъ у себе, прыстановыла до дытыны.
Покы ще я дуже тужыла за дидуеемъ, то такъ якъ и люде була, ничого не зачинала: а тилько виднустыло, стала смыкаты хазяйске то се, то те.
Хай бы голодна була. Хазяины у меня добряіци булы и роботящи. Боны булы не нрости, а полунанкы. Оце самъ и въ поле изъ робитныкамы, и на синожать, и такъ по смль та по рыбу було паровыць дви спорядыть, а вона дома до всего рукъ прыкладае.
Оце було, якъ робоча нора, то й подутокъ не сте- лють, щобъ не заспаты, и пивня пидъ пичъ.
Якъ бы жъ то я шанувалась! Якъ бы онъ то мени дидусь розумъ свій праведный покынувъ у спадокъ, якъ бы онъ то знавъ, де знайдешъ, де загубышъ! якъ бы жъ то знавъ -чоловикъ, якъ набигти тропы своей.
Хазяйка моя, було, якъ вырядыцця до церквы, дакъ и за- здристь людей бере. Вывяжецця шовковою хусткою, надине хо- рошый синій старосвицькый халатъ и съ позументами хрестомъ на кульшахъ, кунтушемъ звався; и вся одежына на ій такъ гарно прыпаде! То було й шепчуцця люде: Прыстало, кажутъ, якъ свыни въ доіцъ. Сама все робыть, наче й наймычка, а що якъ выряджаецця, мовъ попадя, або настояща пани!
Знайте мене багатырку! А иннш кажуть: Де воно все въ ныхъ берецця, мовъ зъ рукава сыплецця? Вона сама не разъ таке чула. А воны разъ у разъ обое робылы.
Було и въ ныхъ самымъ и про людей усёго доводи. Дай Боже даваты, а не прохаты, було мон- ляе. ІТрыйде зъ церквы да й сміецця: хтось людямъ не велыть рано вставаты, та дила пильнуваты. А то й клычешъ на роботу, дакъ и не доклычесся; просышъ! перекажить, кому треба заро- битку, и тому не перекажуть.
Два рокы побывалысь воны зо мною, та й вырядылы мене зъ довгою рукою пидъ церкву. Не шануесся, иды жъ, небого, мижъ чужи люде. Воны тебе вывчять добра. Мы тебе на спо- мынъ про дида держалы.
Теперъ сама на шляхъ утрапышъ. Зъ
такого куколю не буде добра. Мабуть и маты въ тебе така була, що ридну дытыну въ жыти згубыла, русалкою зробыла.—А про мене вси зналы, якъ я русалкою по жытахъ блукала, та й имя мени не було на сели иншого, икъ Русалка. Се тылько дидусь мене Оленкою звавъ, а то вси, и смыючись, и сердючысь: Русалко! иды гуляты до дитей!
Або: щобъ тебе чорты вхопылы, Русалко ты проклята!
Оце жъ и хазяины мои гиркымъ словомъ вытурыды мене зъ господы.
Пійпіла я ходыты зъ хаты въ хату. Бо дуже довги рукы ъіала. усе спотыньга й потягну що небудь, а спидъ очей у мене хто хочъ беры, я не бороню, и свое усе посію, де хустку, де нидбривныкъ, де сапу; де що роблю, тамъ и покыну. Про завтрашній день не дбаю.
Така вже вдалась, нестелёпа, роззява.
Було, дидусь покойнычокъ мени каже, нехай царствуе: „Не рушъ! то чуже“. Я й одвыкла вже була чуже займаты. А теперъ, здаецця, не було хаты въ сели, де бъ я не неребула наймычкою! Не держять мене.
Хаты на мене не кыдай. Люде було торочять: „Що жъ? вона у будци выросла, дакъ и хазяй- ства не тямыть доглядаты, а и поди виддухопёлять добре, щобъ доглядала. А я тамъ, у будци, святи дила, святи речы чула й бъ то; да я жъ, выдно, хреіцена була: бо й платтечко знайшлы въ жыти, якъ дожалысь. Не вважалы на се, а було прыспи- ііѵготь мени не то дитвора, тай молодыци:
Мене маты родила, Я возьму чеперыику.
До хреста не носила Та зарижу дытынку.
Я й не разумію, іцо то за чеперынки, и яку дытынку хто нею ааризавъ, а дуже гирке мени будо се слово! Справди, наче ризалы мене по серцю безъ ножа симъ приспывомъ.
А ипши було провадять и таке: мабуть, увесь ридъ іи, вси бабы и прабабы съ праіцурамы и пращуркамы булы таки ледачи, що по свиту валасалысь та кралы.
Оце жъ гиалы мене всимъ селомъ, изъ хаты въ хату, що никуды мени и йты.
Ходи давай я думаты гадаты, що мени робыты у сёму широкому, та бездомному свити! Куды йты? Згадала прымовку: иды, рынде, де инде: тамъ тебе люде не знатымуть и рындею не зватымуть. Шйдѵ, думаю, въ таке село, де не зватымуті мене Русалкою.
Скажу, що я на имя Оленка, на призвыще Ди дусивна. И пійшла.
Иду, ажъ такый гай прехорошый! Я й заспивала:
О гаю жъ мій, гаю Та густый, нѳ ироглянуі
Мени тоди люде такъ уси опротывилы. Дывлюся на высо-
ченну сосну. Витерь нею гойдае, а я зъ жалю спиваю:
Не хылыся, сосао, Не хылыся, вильхо,
Бо й такъ мени тошно! Бо & тдкъ мини гирко!
Спиваю та й думаю: покы снагы моей стане, доты тер- питыму, и жытыму въ гаяхъ. Сила я на трави, седила, седила, та й задрымала.
Якъ бы напередь той розумъ, що теперъ, мени бъ и простукать! зповъ до своей хазяйкы. А вже жъ я й хлиба скилысо у ней переила! Ни! подалась на чуже село.
Стала зъ першои хаты найматысь, той же таланъ. А де—яки потимъ сталы меее и пиянаваты. Чы не жкла ты, небого, у того? або въ того? Ге, ге! яка вона Дидусивна!
Се Русалка, а не Оленка! нехрещена Русалка; нема въ ней й имя хрещеного. Оттакъ мене на г лузы пидіймають! Нудьга мене бере, соромъ давыть мене. Зійду съ сёго краю! думаю соби, та якъ пійшла, якъ иійшла, то верстовъ за ішвъсотни опынылась.
Та не йду шляхомъ, або стеагкамы, а нее манипцямы. Все по надъ ричкою, иноди черезъ затоны й брыдьма, наче справди русалка. Добралась до села.
Тутъ десяцьки, соцьки, войты до мене прысталы, що я зъ другого повиту, а паперу въ меие нема. Нехай громада стане въ ради: треба по- пытатысь, що зъ дивчыпою робыты? Боже жъ мій! и малою люде не зналы, що зо мною робыты, и теперь морбчяцця!
Тоди я въ жыти, а теперъ у свити, мовъ у густому, непроглядному гаю заблудылась. Усе жъ такы тоби безъ бумагы йты не вильно,
каже громада. Хто тебе одпустывъ таку молоденьку? Гляды, чы не вкрала ты чого? Такъ и вразылы мене въ серце.—Здаетця, ты холодной не мынешъ, небого. Заходывся коло мене той велыкій чоловцкъ, громада, мовъ я чію душу загубила.
Почалы мене роспытуваты про все, про все, у кого жыла и якъ? А одынъ кдже: ты жъ моя землячка; а самъ съ того села. Не бійся, ничбго тоби не буде. Лагодыцця туды мій сусида ихаты до своей дочкы, накажу, щобъ выслано тоби бумагу, що ты тутъ у най- махъ.
Я знаю и хазяивъ твоихъ, знаю все про тебе, и моргнувъ якось вусш а такъ, наче ножемъ у серце вразывъ. Да, спасыби, не сказавъ, що я на имя не Олепка, на призвище не Дидусивна. а имя й призвище мое Русалка.
Ну, зъ початку всяке до мене ласкаве, ввичлыве, а потимъ я сама своею вдачею соби зашкодыла. Мене й лають, мене й бъютъ,имени одчуваюцця речи дидусевы: „стережысь, було каже. чужого добра, якъ вогню; переступы, а не визьмы. Лучче свое латане, нижъ чуже хватане“. Вида сыроти безъ тыхого прыхылля! Жене мене хвыля безъ упыну.
А де жъ берегъ? думаю соби. Схне мое серце.
Узявъ мене до себе соцькій, покы бумагу вышлють. Всылѵ пять мисяцивъ пробула въ ныхъ. Зновъ пійшла по людяхъ.
Де пролитую, де прозимую; луна усюды ходить видляскомъ про мене: нагана. Я и плачу и дида згадую, а тамъ забудусь та й запущу руку. А тымъ часомъ розійшлысь и тутъ чуткы, що я не хрыщена Русалка, тымъ и закону мени нема, тымъ я й краду.
Сказано: хороша слава сягае далеко, а пагана—щедалыпъ.
Уже шиснаццятый рикъ мени, а я що попыхачъ той. Ни до кого не прыхыляюсь, такъ валасаюся. Дубъ мій батько, лыпа моя маты, береза моя сестра, явиръ мій братикъ. Русалка я на свити, та й годи.
Може, думаю, й справди мене не хрещено. Може бъ мени пійты до попа охрестытысь? Дакъ люде жъ кажуть, що тилько малыхъ ще, безгришныхъ душъ хрыстять. А выро- стешъ, мовлявъ, набересся грихивъ, то вже въ тебе Хрыстосъ не ввійде.
Тымъ примовка й про жыдивъ перехрыстивъ: жыда охресты, та й голову видотны. Такъ и мени; думаю соби, хры- стыстысь теперъ зась! Не ввійде Хрыстосъ у мою ледачу душу,
думаю та й плачу. Адже жъ и дидусь не вселывся въ мене съ своимы добрыми словамы. Онъ панъ той не зъ нашыхъ, и языкъ у него лубъяпый, мовлялы, а винъ и того звычаю. нав- чывъ.
Тай думаю соби про дидусеве обличче ясне, и молюсь ёго жъ такы молытвою, що навчылась у будци: прыйды и вселыся въ ны, и очысты ны отъ всякія скверны. Ни, думаю, мене вже нихто не очыстыть. И Богъ, и люде одъ мене одвер- нулысь, мене хыба у печи на сухаръ ссушыты та на муку въ ступи стовкты, тоди бъ зъ мене що добре вылипывъ.
VI.
Ажъ ось давъ мени Богъ прытулытысь до ’дноеи вдовы убогой. Роблю все; вона не дуже и доневняецця моей праци, то натомыцця, то загаецця. Старенька вже соби. У ней була ма- ленька дочка и сынъ жонатый. Тилькы сынъ окроме жывъ и йшовъ на-сунерекы матери.
Маты ёго було каже: лучче самій пробуваты, якъ наругу одъ дитей прыйматы. Шматка хлиба не ввобъешъ у горло, такъ певпстка козыруе, щобъ сынового хлиба маты не переила. И сынъ, и невистка було ій усе то за молоко, що десь дилось, то за шноно, що не добре втовкла, борошна доладу не насіяла, лають, а вона ще бидна и не добачала: бо выплакала стари очы черезъ дитей.
Разъ, каже, сила исты, попоилы борщу, потимъ почалы исты кашу молошну. Каша у ихъ була що разу хороша, ни цятыночкы воды, а на сей разъ молоко ссилось. Вона й каже невистци: отъ якъ бы оце я коло дійлыва ходыла, до ты бъ сказала, що я щось изробыла, що каша ссилась.
А невистка такъ и скыпила и зачервонилась, ажъ пидскочыла на полу.
Дакъ я видьма? Та давай іи лаяты, ганыты, усякъ іи проклынаты.
Дивчынка побачывшы, що матери зневага, обиждають,—вы- солопыла проты невисткы языка, стоя на полу.
Невистка дивчыну такъ и вхопыла за патлы и поставыла на доливци. Маты помацыш схопыла за плёчы обиручъ невистку, обороняючы свою дытыну, а сынъ соби за матиръ, и Боже що
тамъ свлалось. То вже кинець свиту, якъ сынъ на матиръ руку здійме. Да поели давай зъ іи хребта усю шустёлыну здійматы.
И се, каже, наше, и се наше.
И все это справедливо, что тебѣ разсказывала старушка? прервала я въ волненіи разскащицу.
А чомъ же ни? отвѣчала она спокойнымъ вопросомъ.
По своимъ наблюденіямъ я знаю, какъ часто простолюдины способны къ преувеличеніямъ и хорошаго, и дурнаго. У нихъ, въ пылу разсказа, муха весьма часто превращается въ слона. Чтобы поставить мою Русалку на реальную почву, я стала ей проповѣдывать, какъ нашъ народъ набоженъ, коснулась даже факта, что изъ русскихъ мы прежде всѣхъ познали христіанство, что мы за него стояли противъ иновѣрцевъ и напастниковъ; на- конецъ, привела ей кобзарскіе стихи:
Отцева й матчына молытва Зо дна моря выймае,
Одъ грихивъ смертяиыхъ душу вызволяв,
На поли Й на мори иа помичъ иомагае.
Моя паніечко! отвѣчала Русалка. Може колысь такъ и було, а теперъ, бачъ, кобзарь спивае:
Та вжѳ кинѳць свиту, Изъ ііымъ на судъ статы.
Кинець лрыблыжывея: Правды ни зыськаты,
Хочъ ридного брата Тилько панивъ здатомъ,
Теперь стережыся. Срибломъ насыщаты.
Комментариев нет:
Отправить комментарий